Писанка здавна вважається символом України, в якій український народ зміг поєднати і творче мислення, і навколишній світ у всіх його формах та кольорах. Великодні писанки завжди були особливо пошановані на Поліссі. За часів тоталітаризму мистецтво писанки так само, як і ікони, зазнало утиску й занепаду. У світосприйнятті кількох поколінь створився своєрідний вакуум, який швидко наповнювався низьковартісними зразками масової культури. Пройшовши через усі випробування, писанка не загинула, і є яскравим втіленням самої своєї суті — вічного життя.

Сьогодні досвід писанкарства передається молодим поколінням навіть офіційно. В Житомирському державному університеті майстер клас проводиться не лише перед великодніми святами. Писанка є досить складним мистецтвом і оволодіти ним швидко вдається далеко не кожному. Окрім того що потрібно навчитися пристойно малювати, треба знати історію розпису, навіть більше - коди малюнків.

Серед розмаїття видів українського декоративно-ужиткового мистецтва писанкарство охоплює все більше бажаючих опанувати ним. Чи не найбільше їх серед дітей та молоді. Виготовляючи своїми руками писанку, вони відчувають невидимий зв'язок з минулими поколіннями, проектують майбутнє. Зберігаючи тісний зв'язок з традиціями народної творчості минулого, юні писанкарі одночасно вносять і нові власні елементи писанкарства, в яких відчувається дух часу.

На думку майстра народного мистецтва писанкарству, потрібно приділяти більше уваги. Адже цей вид роботи сприяє не тільки розвитку творчого мислення, уяви, фантазії, а й ознайомленню з народними традиціями. Це особливо важливо в наш час, коли майже кожна дитина, йдучи до школи, вже знайома з комп’ютером, натомість народні традиції і звичаї вважає пережитками минулого. Звичайно, дитині без допомоги дорослих важко зорієнтуватися в сучасному світі. Тому важливо, аби перш за все в сім’ї шанували народні традиції.