САША. БЕЗРУКИЙ.
Сьогодні нікого не здивуєш появою нових пам’ятників — їх встановлюють і з нагоди ювілеїв, і без нагоди, а найголовніше — потрафити смакові діючій владі. Зазвичай їх ставлять з конДюнктурних міркувань. У 19 ст. підхід до справи увічнення видатних людей був дещо іншим. У цьому можна переконатися на прикладі спорудження пам’ятника О.С. Пушкіну — першого пам’ятника у Житомирі. Цій своєрідній візитівці нашого міста виповнюється 110 років.

Житомир у кінці 19 століття... За ініціативою прогресивно настроєної громадськості міста, ще за декілька років до 100-літнього ювілею О.С. Пушкіна було вирішено спорудити пам’ятник поетові.

Для цього створили авторитетну комісію. Однак далі розмов справа з місця не зрушила б, якби не ініціатива місцевого скульптора — Генріха Олішкевича. Він узявся безкоштовно виготовити макет, а інженер М. Бетакі — ескіз. Той же Олішкевич подарував полірований граніт на постамент. На фабриці Вайнштейна за моделлю Г. Олішкевича було відлито бронзовий бюст поета.

Завдяки тому, що ескізи та макет виготовлялись безкоштовно, а постамент було подаровано, спорудження пам’ятника обійшлося лише в 600 рублів замість запланованих шість тисяч.

До ювілею всі роботи були закінчені своєчасно. І ось настав святковий день. На Першому бульварі (нині — Старий бульвар) при величезному зібранні людей відбулося урочисте відкриття пам’ятника. Численні вінки, урочисті привітання, виступ письменника Г. Мачтета, який у той час жив у Житомирі і був співробітником газети «Волынь».

Широкому загалу добре відомі основні факти з історії спорудження пам’ятника. Тому ми зупинилися лише на досі невідомих фактах із його «біографії». Якщо придивитися уважно до репродукції з поштової листівки початку 20 ст. Ви одразу помітите відмінність між старим знімком і сучасним сквером навколо пам’ятника.

За свою 110-річну історію пушкінський сквер неодноразово перебудовувався. Із матеріалів Державного архіву Житомирської області відомо, що залізну решітку огорожі було зроблено вручну за проектом інженера М. Бетакі. На ажурному фоні решітки з боку Великої Бердичівської вулиці встановлено дві ліри, прикрашені листям.

Сама решітка розміщувалася на гранітних тесаних стовпчиках, які були встановлені на цоколі з червоної цегли. Клумби усередині скверу були огороджені ланцюгами, які, в свою чергу, кріпилися до стовпчиків, зроблених із труб; а самі клумби засаджені квітами і кущами; майданчик — висипаний піском. Огорожа пофарбована в чорний колір; кульки на тростині й стовпчиках, ліри й листя — пофарбовані під золото.

Усю огорожу було виконано у майстернях житомирського дитячого притулку під наглядом інженера Плотницького.

Одначасно з відкриттям пам’ятника сталася ще одна досить помітна подія. Ювілейна комісія внесла до міської думи пропозицію — порушити клопотання про перейменування вулиць Старо-Жандармської і Ново-Жандармської на Пушкінську. Зрештою, після тривалих дебатів і засідань це клопотання було вирішено позитивно. Так назавжди з плану міста було стерто одразу дві одіозні назви.

Ось таке доповнення до «біографії» першого житомирського пам’ятника. Для чого ми згадали ці факти? Можливо, при черговій реконструкції скверу архітектори повернуть йому первісний вигляд.

За роки свого більш ніж майже столітнього віку пам’ятник був свідком багатьох подій, як героїчних, так і трагічних.

Найбільше потрясінь він пережив у 1941 році під час тимчасової окупації гітлерівцями. Окупанти демонтували пам’ятник і мали намір відправити бронзове погруддя на переплавку до Німеччини. Проте невідомі патріоти перешкодили їм цей задум здійснити. Саме тому він продовжує прикрашати наше місто, як і багато років тому.