Шаблоны для Dle 10.5 форекс портал
Авторизация
 
  • 16:20 – У мерії не змогли обрати нового начальника управління культури 
  • 16:18 – Конституційний суд визнав декомунізацію законною 
  • 16:14 – Гундич Ігор вимагатиме зняття депутатської недоторканності 
  • 23:32 – Майже 220 тис. українців змінили місце голосування 
  • 15:59 – Ірина Бекешкіна: «Поки що нам загрожує не реванш, а невизначеність та управлінський хаос» 

Молодий боєць 30-ї бригади розповів про запеклі бої та загиблих й поранених побратимів

22-річний Ярослав з Хмельниччини механік-водій танкового батальйону легендарної 30-ї бригади. На рахунку його екіпажу кілька знищених «Градів» та «Ураганів», близько десятка підбитих одиниць броньованої техніки, артилерійських і мінометних розрахунків ворога. «Справний козак», говорить про нього зампотех батальйону з позивним «Майстер».

Поспілкуватися з Ярославом вдалося в ремзоні, коли він ремонтував свою машину. Погляд - суворий. Відчувається, що пережитого цим хлопцем вистачило б не на одну долю.

Спочатку танкіст пригадав запеклі бої за Степанівку, коли в серпні 2014 року село кілька разів було то нашим, то під проросійськими бойовиками. А потім через стійкий опір українських захисників було зруйноване російськими «Градами»...

…Їхали на Степанівку забирати поранених та загиблих наших хлопців. З першого разу забрали не всіх, а на другий раз по нам вдарили міномети та «саушки»... Піхота кричала по радіостанції, чому відстаєте?! А наша «шістдесятьчетвірка» (Т-64 – авт.) перегрілася...

Вирішили перечекати. Заїхали на селянське подвір’я: ліворуч - літня кухня, праворуч – хата, позаду – гараж, а у погребі – шестеро цивільних. Заховалися неподалік... Стрілянина посилилась. Влучили в танк, двічі, але ми збили полум’я. Потім кинулися гасити хату, та все марно – палала як свічка…

У тому бою я вперше побачив військовослужбовців російської армії. І форма - російська, і шеврони з російським прапором. І воюють «руссо турісто» вміло. Є й такі собі «мирні шахтарі», що бігли з автоматом на танк та намагалися поцілити з РПГ. А ми зустрічали їх чергами з ПКТ. Нам вдалося крізь села вийти до своїх...

Після короткого перепочинку я знову поїхав на фронт, вже у складі іншого батальйону, з іншим екіпажем, на іншій машині.

І знову повернувся у Степанівку. Закріпилися на блок посту на горі. Чотири дні разом з іншими нашими хлопцями стояли у периметрі під шквальними обстрілами. Про помитися і поспати навіть не мріяли. На п’яту добу дали команду відходити полем на Савур-Могилу.

Разом з нами блокпост обороняли два відділення піхоти. Їхні БМП були серйозно пошкоджені. Одну машину зачепили на буксир, іншу вдалося завести. Радіостанція не працювала. Близько другої ночі рушили вперед.

Наших у селі вже не було. Напередодні Степанівку знищили масованим вогнем «Градів» з території РФ. Ми виходили останніми. Наша бронегрупа опинилась в тилу у ворога. Маневруючи, ми вийшли з села дорогою, яку я пам’ятав ще з перших боїв. Кілометрів з двадцять нас переслідували три мінометних розрахунки. По черзі розкладалися і били...

Савур-могилу довелось оминути, бо тоді там виднівся російський триколор. І того разу нам пощастило прорватись до своїх. У тих боях батальйон зазнав втрат, як людських так й у техніці. 13 серпня 2014 року під Степанівкою загинув начальник розвідки артилерії нашої бригади майор Сергій Гордієнко. Ціною власного життя він забезпечив прорив батальйону в бою з бойовиками...

Я спілкувався з багатьма хлопцями з інших частин. Здивувався, що деякі вже з перших днів на війні дзвонили додому і вмовляли: «Мамо забери мене, краще в тюрмі сидіти, але залишитись живим».

А я питав їх, як? Чому? Ми ж солдати одної армії, один одного маємо прикривати! На кого ми маємо розраховувати? Навіщо ви взагалі сюди їхали?.

Мій танковий екіпаж ніколи б не сказав таке. Ми троє одна сім’я. Ми підтримуємо і допомагаємо один одного у всьому. Але переважна більшість наших хлопців у батальйоні усвідомлює свою необхідність бути саме тут і саме зараз.

Після короткої відпустки ми разом з командиром роти поїхали приймати техніку. Потім були на навчання на Широкому Лані, згодом обороняли позиції на Херсонщині, а на початку 2015 року знову повернулися на Схід…

З 8 по 12 лютого як могли билися в районі Дебальцеве. Ми знали, що там багатьом наших хлопцям потрібна допомога.

…Якось з-за пагорба вилетіло кілька ракет. Одна відскочила рикошетом від сусіднього танка. Навмання ми зробили декілька пострілів. Зав’язалася жвава перестрілка. Ми стали відповідати в шаховому порядку і влучили! Пізніше розвідники розповіли, що ми розбили кілька «Градів».

…Коли бачу - спалах праворуч, роблю маневр в сторону. Як лупане! Ударом снаряду відірвало передній каток разом з частиною корпуса. Наступний постріл був під нашу башту. Але командира і навідника в танку вже не було – після попереднього пострілу вони вискочили з машини. Танк спалахнув…

Після лікування я знову повернувся до строю. З одним екіпажем був у Степанівці. З іншим – в районі Дебальцеве. А нині новий мій екіпаж, це – Ваня і Вова. Разом ми приймали бій поблизу Вуглегірська.

А згодом оголосили «перемир’я». Дивне воно, бо виконуємо його лише ми. Нас постійно обстрілюють. Ми до командира: - Дозвольте відповісти! – Не можна!
Особливо бойовики активізуються після чергового «гумконвою». Тоді - чекай біди. Гатять зі всіх стволів.

Свій танк ми замаскували, а самі переховувалися у підвалі будинку. А поруч з хатинкою - запасний боєкомплект БМП. Ось у нього і влучив снаряд. Почали вибухати ПТУРи та гранати. Все охопило полум’ям – будинок, літню кухню. Ми задихалися і кликали по радіостанції на допомогу.

У цей момент один із снарядів влучив у танк, вщент розбив ліву сторону, баки, почала витікати солярка.

Ви колись бачили як горить танк?

Неподалік був сусідній екіпаж. Їхній механік-водій завжди веселий і усміхнений Діма Козачонок з Рівненщини загинув того дня. Вивів з-під обстрілу танк, вже й сам підповзав до укриття, але отримав важкі поранення і помер у нас на очах.

Іншого хлопця вибухом кинуло до нас у підвал. Ще й дверима штовхнуло головою вниз, ми зловили його. П’ять ребер зламав. Зараз він на лікуванні. А ще під час того обстрілу командир взводу втратив око...

- Так і воюємо, - посміхнувся Ярослав.

Насамкінець Ярослав розповів, що батько в нього теж був військовим, а дома на нього чекають брат, мама, тато і кохана дівчина...

Під враженнями розповіді Ярослава про війну на Донбасі я переконаний, що з такими солдатами, мужніми і відданими Україні, які сьогодні грудьми захищають рідну землі, свої родини, ми обов’язково переможемо.
рейтинг: 
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
загрузка...
Оставить комментарий


Новини України і світу
  • Реклама
  • Ваш вибір?
  • Опитування
Чи підтримуєте ви ініціативу введення візового режиму України з Росією?
Рекомендуємо
  • Погода
  • Пошук роботи
  • Партнери

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Загрузка...
Загрузка...

UKR.NET -новини зі всієї України!
Квитки онлайн та фільми в кінотеатрах.
Пошук автомобілів по найкращій ціні на AVTOsale.ua.
Повна телепрограма на тиждень від TVgid.ua.

Гороскоп
Ми в соцмережах
  • Вконтакті
  • Facebook
  • Twitter
  • Google+