 Періодично в пресі можна почути звинувачення у фальсифікації тих чи інших історичних подій з життя України з боку російських істориків – з минулого і сучасного. Наприклад, таку фальсифікацію можна було почути з вуст нинішнього предстоятеля РПЦ, Святійшого Патріарха Кирила під час його політично-релігійного «турне» містами України.
Під проповідями про духовну «тисячолітню» єдність і словами «Київ – наша південна столиця руського православ’я», або про два флоти в Севастополі, як трагедію, проглядалося дуже конкретне бажання переписати нашу історію, внести сум`яття у середовище українських православних і накинути на себе рясу «об`єднувача». Особливо це було видно з його твердження, що в українців є своя Помісна Православна Церква – а саме РПЦ. Тобто немає ніякої України по суті, як вважає патріарх Кирил, а якщо її немає, то і церкви помісної, окремої від російської, їй не потрібно. Але найбільш неприйнятним є взагалі заперечення самого існування української нації, як окремої від російської. Іде якесь змішування понять, де українці робляться якимось південним придатком до ніби-то мононаціонального слов’янського народу, старшим осередком якого вважається північний наш сусід – російський народ, якому засвоюється назва – руський народ, хоча відомо, що саме Київська Русь вважалася Руссю для народів, які населяли сучасну Росію.
22 вересня в актовому залі КПБА пройшла конференція на тему: «Гетьман Іван Мазепа – будівничий Української Православної Церкви», де просторо висвітлилася велична постать українського державотворця, особа якого була сплюндрована російськими істориками на догоду імперським амбіціям Російських царів та імператорів, починаючи ще з Петра І.
Ця практика переписування історії на шкоду українського народу, звичайно і очевидно для будь-якого віруючого православного християнина, є гріхом не лише супроти самої нашої нації, але і проти Божого розподілу людства на племена і народи. А як відомо, Бог поруганим не буває, тому і відплачує кожному по ділам його.
Бумеранг не примусив себе довго чекати, але влучив у саме святе місце імперської пихатості та угодовництва їй з боку РПЦ.
Так нещодавно свою версію походження централізованої Російської держави запропонував голова Ради муфтіїв Росії Равіль Гайнутдін, виступаючи на міжнародній конференції «Росія і ісламський світ: партнерство в ім'я стабільності», яка відбулася 24 вересня в Москві. Кажучи про древню укоріненість ісламу на території сучасної Росії, про його значення для російської державності, він визнав доречним процитувати слова знаменитого російського історика М.Н.Карамзіна «Москва зобов'язана своєю величчю ханам» і додав: «Ця оцінка торкається і Росії в цілому». У доповіді Р. Гайнутдін висунув полемічну тезу: «Перше маштабне державне об'єднання російського православного і тюркських мусульманських народів сталося в ХIII–ХIV стт. у складі мусульманської Золотої Орди, коли саме завдяки політичній волі золотоординських ханів почалося збирання розрізнених російських князівств довкола Москви». У сучасній російській дійсності, вважає муфтій, актуальними звучать і «пророчі слова» відомого татарського просвітителя, одного з лідерів руху за оновлення мусульманського співтовариства Росії межі ХIХ–ХХ стт. Ісмаїла-бей Гаспрінського (1851–1914): «В майбутньому, мабуть, недалекому, Росії призначено буде зробитися однією із значних мусульманських держав, що, я думаю, ніскільки не зменшить її значення як великої християнської держави». Доповідач продовжує: «І сьогодні всі ми можемо свідчити, наскільки вірним виявилося [це] передбачення: нинішня Росія, якщо взяти до уваги динаміку розвитку її мусульманського співтовариства, дійсно є значною мусульманською країною» – сказав Равіль Гайнутдін. Саме ця обставина дозволила найбільшій міжнародній ісламській організації—ОІК прийняти Росію до своїх лав, було відзначено на форумі.
Присутність мера Москви та його звернення до учасників конференції не мали ніяких заперечень проти такої трактовки, причому Юрій Лужков власні дії в Москві також назвав своєрідним джихадом. Видно, що ісламська політична активність імпонує російському політикуму, оскільки не передбачає демократії в питаннях державотворення. А конкуренція мусульман напротивагу Православній Церкві в нинішній політичній ситуації в Росії, необов’язково може бути небажаною для малорелігійних політиків Росії. Якщо Московська Патріархія не зможе задовольнити імперські амбіції Кремля, то цілком вірогідною може бути зміна ідеологічної підпорки для правителів Росії. Недарма сприйнятною практикою російських істориків є виправдання, заради «собіранія зємєль Русскіх», навіть таких церквоборців, як комуністи на чолі з Йосифом Сталіним, або руйнівника Російського Патріаршого устрою – Петра I.
У відповідь на цю трактовку історії Росії, як держави, в цей же день пролунав дещо слабенький протест з боку РПЦ: «Безумовно, є історики, які оцінюють позитивно перебування російських князівств в рамках Золотої Орди, і багато хто схильний вважати, що це був час розквіту для російських земель. Але я думаю, що якби це було так, і російські князівства відчували себе сповна задовільно в рамках цієї державної освіти, то вони б не вели національну боротьбу за звільнення від іга Золотої Орди», - заявив кореспондентові «Интерфакс-религия» ієромонах Філіпп (Рябих), замголови Відділу зовнішніх церковних зв’язків. Не випадково, продовжив він, в історіографії набула домінуючого значення оцінка часу правління Золотої Орди як «іга для російських земель». На думку священика, «якраз перебування під владою Золотої Орди допомогло російським людям усвідомити свою національну ідентичність, об'єднатися, консолідуватися для боротьби за свою національну незалежність - в цьому відношенні можна вважати, що хани Золотої Орди допомогли становленню російської держави». І загладжуючи гостроту такого підсумку, додав, що сама ідея конференції є позитивною, і в адресу учасників цього форуму було направлено вітання Патріарха Кирила, який високо оцінив зусилля Росії по налагодженню діалогу з ісламським світом.
Коментатор від мусульман, Рафаель Єнікеєв, так завершує свою статтю: «Загалом і в цілому робота конференції проходила в дійсно дружній і теплій атмосфері співпраці. Збільшення ролі Росії в «Організації Ісламська Конференція» відіграє значну роль у визначенні її місця в багатому, різноманітному ісламському світі, що розвивається. Адже, як недавно заявив Президент Медвєдєв під час свого візиту до Єгипту, «іслам - частина нашої історії... Наша країна - органічна частина мусульманського світу».
Можливо, керівники РПЦ ще не знають, що вони теж вже стали невід’ємною частиною мусульманського світу, але нинішні правителі «вєлікой Русі» у них не запитують на це дозволу.
На конференції промайнули такі цифри: на сьогоднішній день в Росії функціонують більше 300 ісламських банків, загальні активи яких складають 700 мільйонів доларів при щорічному зростанні в 15%. Погодитеся, 15% в кризові часи - цифра приваблива. Як передають "Новые Известия", оцінка чисельності мусульман в Росії помітно відрізняється. Так, згідно даних Всеросійського перепису населення 2002 року, етнічних мусульман в Росії налічувалося 14,5 млн., в серпні 2003 року Володимир Путін назвав цифру в 20 млн. Глава Центру стратегічних досліджень релігії і політики сучасного світу Максим Шевченко схиляється до цифри в 20 млн. Є й інші дані: згідно інформації ЦРУ на 11 травня 2004 р. в Росії налічується 26 мільйонів мусульман, включаючи мігрантів, у тому числі нелегальних. "Новые Известия" наводять також дані, згідно з якими, з числа мусульман, що проживають в Росії, за результатами дослідження, проведеного соціологами С. Філатовим і Р. Лункіним, від 31% до 46% є практикуючими віруючими, тобто виконуючими розпорядження Ісламу. Тоді як з 85-95 млн. християн, по оцінках цих дослідників, лише 3-17 млн., тобто від 5% до 18% є практикуючими віруючими.
У виступах колишнього Президента Володимира Путіна також пролунали дані про чисельність мусульманського населення Росії. У зустрічах з Королем Йорданії і Прем'єром Малайзії Президент Путін говорив, що в Росії проживає близько 16 млн. прибічників ісламу. Під час цих зустрічей неодноразово підкреслювалися близькість і спільність інтересів з країнами мусульманського світу. Це можна сприймати як точку зору російської влади на Російську Федерацію як на поліконфесійну і багатонаціональну державу, і що «Російська Федерація завжди була самим послідовним, вірним і твердим захисником ісламу, що є релігією миру» (з виступу на засіданні Парламенту Чечні, 12 грудня 2005 року).
З цієї теми можна витягнути таке резюме: РПЦ в особі свого керівництва намагається служити не тільки Богові, але й головним чином імперській політиці Кремля, і остерігається втратити це ідеологічне значення, поступившись місцем ісламу, хочуть чи ні це визнавати представники традиційної й панівної православної конфесії. Коли треба, можуть поступитися канонами, аби з владою були лади. Тому серед претендентів на Патріарший престол РПЦ обрано було таку особу, яка могла б забезпечувати зростання ролі РПЦ через примноження чисельності своїх вірян та вплив у міжнародному середовищі - незважаючи на методи та православні канони. Один із таких методів можна було спостерігати під час «паломництва» російських байкерів до Севастополя, з благословення патріарха Кирила та з участю безпосереднього духовного окормителя цього пробігу, відомого диякона Андрія Кураєва. Цей пробіг породив резонансні обурливі зауваження від самих православних Росії та України. Адже поєднання на мотоциклах поряд з напівоголеними байкершами прапорів із образом Христа Спасителя та взагалі сам дух байкерства у багатьох викликав справедливі звинувачення нинішнього керівництва РПЦ у недостойних методах навернення в лоно РПЦ.
Одночасно із цим по відношенню до українського православного народу ведеться політика розділення, перешкоджання утворенню єдиної Помісної Православної Церкви з метою збереження за РПЦ стану найчисельнішої церкви серед помісних Православних Церков. Це змагання не в плані добродійності, благочестя, але чисельності. Але кілька десятків учнів Христових силою Божою поширили Церкву Христову на весь світ, будучи праведними во Христі, а не політиками і менеджерами на угоду імперіям. Тому замість добросердечних стосунків та братерського відношення до себе з боку православних українців, вони мають спротив, несприйняття, ворожнечу, через що самі ж і страждають. Можна уявити собі, якщо б РПЦ надала своїй Українській Церкві томос про автокефалію - це привело б до об’єднання українського православ’я в єдину Помісну Церкву, а між двома цими Церквами панували б цілковита злагода та братерська любов. Таке враження, що саме нинішнє керівництво РПЦ не бажає такої злагоди і братерства. То на чому і що ж воно будує? Москву, як Третій Рим, або дім, який не встоїть? Але може статися так, що РПЦ почала будувати цей третій Рим, а закінчуватиме вже іслам, і цей Рим буде вже не православним, а мусульманським, яким, зрештою, став Рим Новий - Константинополь. Може тоді оговтається нинішня Московська Патріархія, але чи не буде вже пізно? |
