Бажання нормалізувати стосунки з Росією – бажання зрозуміле й виправдане. Але таке бажання не мусить іти коштом закриття очей на прототалітарні сторони керованої каґебістами Росії. Саме цього елементу і бракує у ділах та словах американської еліти.

Почну зі слів.

У виступах на телебаченні Державний секретар Гілларі Клінтон бачить Росію, як “велику наддержаву” і висловлює свою та президента Б. Обами надію бачити “сильну, мирну і всеуспішну” Росію. А прес-секретар Білого Дому у своїх виступах додає, що президент і віце-президент вірять, що Росія буде співпрацювати із США не через свою слабкість, а виходячи з національних інтересів.

Оця віра Білого Дому, на жаль, не узгоджується з реальними фактами. По-перше виникає питання: чи може успішно співпрацювати із США країна, чия політика грунтується на зневазі до міжнароднього права, міжнародніх пактів і договорів і на прямій агресивності щодо своїх сусідів? Чи керівництво Америки аж таке короткозоре і не бачить, що за держава сучасна Росія?

Коли сучасна адміністрація США прагне миру у взаєминах між державами, прагне дальшої демократизації світу, то Росія Путіна-Медведева - у демократичних державах - в тому числі і США – бачить ворога і Росії і світу.

Коли президент Б. Обама висловлює підтримку молодим демократіям світу, зокрема Україні та Грузії, то Росія Путіна-Медведева веде холодну війну проти цих країн, і як видно із заяв президента РФ та законів про захист росіян у світі силою російської зброї, відверто готується до агресії проти цих країн та інших Незалежних Держав, що виникли після розпаду СССР.

Коли Білий Дім висловлює повагу до міжнародніх пактів, до Статуту ОН, зокрема про право незалежних держав зміцнювати свою безпеку шляхом вступу до організацій безпеки, то сучасна Росія заперечує таке право і говорить про “зону своїх геополітичних інтересів”, куди не мають права втручатися інші держави, бо це “внутрішні справи” Росії.

Коли Білий Дім поважає основні людські права, то сучасна Росія придушує свободу слова, тероризує світ актами терору, убивствами опозиційних журналістів, опозиційних лідерів та правозахисників, і то не лише на території Росії, а й у світі: убивство віцепрезидента Ічкерії Андербаєва, емігранта Литвиненка в Лондоні тощо.

Коли Білий Дім виступає проти расизму і расової нетерпимости, то сучасні лідери Росії підносять на п’єдестал царського генерала Денікина - антисеміта й українофоба.

Чи ж Росія це та держава, з якою має співпрацювати демократична Америка?

Співпраця з Америкою потрібна Росії для того, щоб США не заважали Росії в її агресивних намірах. Чому Росію тягне на війни? От як пояснює цей потяг слухач радіо “Свобода” Олег з Черкас:

“Кремлівські "наполеончики" відчувають як з кожним днем зростає незадоволення росіян розрухою, страшною бідністю, чиновницькою вседозволеністю і хабарництвом. Чиновники, Кадирови і так звані "силовики", яким Путін віддав всю владу в регіонах, ведуть Росію до прірви. Не дивно, що відомий російський поет Є.Євтушенко звернувся до Володимира Путіна з такими словами:
"Подними глаза, полковник! Посмотри по всей России,
на чиновнике чиновник, как бацилла на бацилле!"

Саме так виглядає Російська Федерація, яка тріщить по швах. Повальне п'янство населення, наркоманія і алкоголізм, техногенні катастрофи, мільйони безпритульних дітей і жебраків, страйки і протести людей по всій країні, постійна напруга і війна на Кавказі. Російська влада пересварилася з усіма сусідами, навіть з Лукашенком. Саме тому кремлівські "наполеончики" хочуть, за будь-яку ціну, відвести народний гнів від себе і перевести його у інше русло. Всі проблеми у своїй країні вони пояснюють зовнішніми ворогами і причинами: "Продажные хахлы со своим Мазепой и Бандерой, злобные грузины, уничтожающие русских миротворцев и друзей России, марионетки США – Ющенко и Саакашвили, НАТО у наших границ". Ось, на думку Кремля, головні причини того, що 80 % населення Російської Федерації відносяться до категорії - бідні або жебраки. Саме тому, твердить Москва, сталася катастрофа з атомним підводним човном “Курськ”, постраждали сотні людей на Саяно-Сушенській ГЕС. Це завдяки хахлам, США і грузинам...”

І з цією державою брехні й терору має намір співпрацювати демократична Америка?

А тепер розгляньмо деякі діла сучасного Білого Дому.

Розпалась імперія зла – СССР, і виникли незалежні демократичні держави. Чи мусить демокраричний світ допомагати цим новим демократіям, чи лишати їх на поїд новим імперіалісичним домаганням не кого іншого, а тої ж таки Росії, з якою так наполегливо хоче співпрацювати Білий Дім? Задля розвитку демократії чи заради придушення її?

Молоді демократії потребують захисту і підтримки таких демократичних гігантів як США. А що ми бачимо? Президент Б. Обама не має часу відвідати ці нові демократії, скільки його не просять президенти України та Грузії.

Чи ж демократичній Америці потрібна дружба з агресивною Росією, яка своєю мрією про світове панування наближає Третю світову війну, чи Америці треба твердо заявити про свою беззастережну підтримку нових демократій?

З аналізу сучаснoї політики Білого Дому виходить, що Білий Дім закриває очі на кричущу фашизацію Росії, на погрози на адресу своїх сусідів, на терор у своїй країні та світі. Чи така а ля Мюнхен політика сприятиме світовій безпеці, в тому числі й безпеці Америки? Чи віддання Чехословаччини на поїд Третьому Райху зберегло Европу від тоталітаризму? Чи не відродився він у формі Варшавського пакту для тої ж таки Чехословаччини та інших країн Східньої Европи?

Чи віддання України та Грузії на поталу агресору зміцнить демократію у світі, чи навпаки сприятиме утвердженню тероризму як норми у відносинах між державами? Чи згадане віддння відстрочить чи прискорить Третю світову війну?

Окупувавши Україну, Кремль на цьому не зупиниться. За Україною підуть усі держави СНД. Чи ж зупинить агресора якась міфічна співпраця із США? Чи не виграє світова безпека, коли США разом із НАТО висловить свою беззастережну підтримку новим демократіям?

Тільки така заява може зупинити агресора, бо на конфронтацію із світом російські наполеони не підуть.

Очевидно, що політика Білого Дому, спрямована на співпрацю з агресором – поліктика хибна. І про це треба відверто сказати американській еліті, яка заграванням з агресором не зміцнює, а послаблює демократичний світ.

І першими вказати на це американській еліті мають укрїнці, які підтримали на виборах нинішню адміністрацію. Ця адміністрація робить дуже правильні кроки на економічному фронті, на забезпеченні економічних прав широкого американського загалу. І це її позитив.

Але на міжнародній арені, на арені захисту молодих демократій, політика Білого Дому кульгає. І це кульгання рано чи пізно окошиться і на економіці, бо війна, яку планують царики Росії, не може не відбитися на світовій економіці.

Чи почують ці слова у Білому Домі, чи лишаться вони криком крикуна в пустелі?

Майдан