Для кого кадри готуємо, панове?!

Київський національний університет ім. Т. Шевченка, певно, забув, що він, по-перше, національний, а по-друге, носить ім’я великого поета України. Інакше як пояснити нові правила прийому студентів-іноземців на навчання до цього ВНЗ (до речі, практично на всі факультети, на всі спеціальності), де освітній процес здійснюватиметься… російською мовою?

«Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко приглашает иностранных граждан на обучение по образовательно-квалификационным уровням «бакалавр», «магистр», «специалист» на факультетах и в институтах в 2010-2011 учебном году. Язык обучения – русский», – читаємо на офіційному сайті КНУ ім. Т.Шевченка. Далі по тексту наводиться цілий перелік запропонованих іноземцям факультетів і відповідних спеціальностей, серед яких – історія, журналістика (!), української філології (!!!) та багато-багато інших. Наостанок подається перелік документів, необхідних для вступу до КНУ ім. Т.Шевченка, серед яких, певна річ, немає сертифікатів ЗНО, бо іноземці таких тестів не мають.

Що ж виходить, шановні друзі? Найбільше невдоволення особисто у мене викликає речення про мову навчання, якою є російська. Цим положенням, між іншим, університет порушує власний же Статут, у ч.3 п.4 якого українською по білому написано: «Освітньо-виховна та наукова робота ведеться державною мовою». Пункт 9-ий цього ж документа переконує нас, що «діловодство в Університеті ведеться державною мовою», тож абсолютно незрозуміло, яким чином КНУ збирається приймати заяви від іноземних громадян «на русском языке» (як того вимагають вищезгадані «правила»). І, врешті, п.3 Статуту КНУ ім. Т.Шевченка посилається на Конституцію України як на один із тих документів, яким керується ВНЗ у своїй діяльності. Нагадаю, що в основному законі України законодавчо закріплено статус української мови як державної.

Однак не будьмо ж такими прискіпливими і припустімо на хвильку, що Університет Шевченка якимсь чином оминув власну ж юридичну базу, і все тут абсолютно законно і справедливо. Постає інше питання: а яким же чином випускники-іноземці, отримавши російськомовну освіту (особливо журналістську і філологічну) зможуть працювати в Україні? Адже кожному зрозуміло, що наукові терміни в українській та російській мові суттєво між собою різняться.

Спробую бути послідовним. Для цього доведеться дещо відхилитися од теми і зазирнути в глибини інших серйозних проблем українського соціуму.

Мова української журналістики

Абсолютна більшість періодики в Україні виходить російською мовою. Особливо яскраво це явище ілюструє інформаційний простір столиці, де україномовні газети і часописи можна перерахувати буквально на пальцях! Навіть у мене виникнуть проблеми, якщо мене попросять назвати хоча б 15 україномовних періодичних видань Києва, одак я легко назву 15 російськомовних. Проведіть той самий експеримент із собою – зрозумієте мірила проблеми.

Утім, навіть якщо видання виходить українською, то це зовсім не обов’язково так і є. Річ у тім, що журналісти на шпальтах нібито україномовної періодики роблять помилок більше, ніж дев’ятикласник-»середячок» в учнівсьому зошиті. Це стосується також і телебачення, де не гребують ні русизмами, ані чисто граматичними, стилістичними та іншими помилками в українській мові.

Українська філологія… російською?

Повернімося до «наших баранів». Серед запропонованих іноземцям спеціальностей бачимо цілий рій філологічних: «филология: украинский язык, литература и иностранный язык; филология: фольклористика; филология: чешский, украинский язык и литература; филология: польский, украинский язык и литература; филология: хорватский, украинский язык и литература; филология: литературное творчество, украинский язык и литература; филология: классические и западноевропейские языки и литература; филология: русский язык и литература, иностранный язык; филология: английский, испанский, немецкий, новогреческий, французский языки и литература и перевод; филология: перевод (с английского, испанского, итальянского, немецкого и французского языков); филология: азербайджанский, арабский, хинди, китайский, корейский, персидский, турецкий, японский языки и литература и перевод». Цікаво, яким чином студенти успішно опановуватимуть українську мову та, приміром, літературну творчість, якщо про це все їм розповідатимуть іншою мовою? Уявіть, як викладач вестиме лекцію: «Тут мы видим, как имясуществительное «хлопчик» связано грамматически с имяприлагательным «хвацький»… Це ж сказитися, шановні, недалеко!

Одвічна проблема, на яку «поклали»

Багато хто бідкається, мовляв, через брак технічних термінів в українській мові у цій галузі життя найчастіше використовується російська. Це так лише частково, оскільки найлютіша русифікація припала на добу великих наукових здвигів, тож відповідні терміни в українській просто не було кому і не було навіщо вигадувати. Разом із тим, таки існує декілька більш-менш якісних словників, на основі яких можна за відносно короткий термін утворити технічну українську мову – було б бажання.

Та бажання немає. Натомість проблему заганяють іще далі, пропонуючи іноземцям навчатися у КНУ ім. Т.Шевченка технічних спеціальностей російською. То про який поступ чи осучаснення української мови може взагалі йтися, коли такі крокі (свідомі чи несвідомі) сприяють лише погіршенню ситуації?! Спеціалісти-техніки, отримавши освіту російською, будуть просто неспроможні адаптуватися до наших термінів (якщо такі взагалі будуть колись якісно впорядковані), уживатимуть відтак тих, яких їх навчали, чим перетворять українську термінологію чи то на суржик, чи то на повний відповідник іноземної.

Лише погіршуєте…

Я не можу зрозуміти, що спонукало адміністрацію КНУ ім. Т.Шевченка ввести в дію правила прийому іноземців на російськомовне навчання. Можливо, хтось дуже намагався уникнути гніву нинішнього міністра освіти і науки Дмитра Табачника, може, визначальним став якийсь інший фактор. Невідомо. Слід зауважити також, що іноземці не складали ЗНО (тож відповідні сертифікати й не вимагаються), і в результаті українські (україномовні або такі, які бажають україномовної освіти) студенти можуть просто не пройти до університету: їхні місця отримають іноземці, котрих навчатимуть в Україні російською мовою. Більшого маразму я ще не бачив.

Таких «ведмежих послуг» людям не було навіть за СРСР. Радянщина хоч і винищувала методично все українське, одначе не робила це настільки відкрито і нахабно; ту ж таки українську філологію можна було слухати ВИКЛЮЧНО українською мовою.

Що матимемо в результаті?

Отже, КНУ ім. Т.Шевченка, порушивши власний же статут та низку інших нормативно-правових актів України, здійснює набір на російськомовне навчання. І це у часи, коли Україна почала поволі скидати з себе залишки ярма придатку імперії. Що ж, чекаємо вже у найближчі роки «порцію» фахівців, непридатних до роботи в нашому з вами середовищі – в Українській Державі.

Богдан Ковальчук