Неоднорідність УПЦ МП - тема не нова. Духовенство та паства цієї церкви на роздоріжжі. Один шлях веде до автокефалії. Інший - до остаточного розв'язання "українського питання".

Дискусії довкола вибору настільки жваві й неприховані, що вже перетнули межу "внутрішніх дебатів". Прихильники та противники ідеї "Русского мира" ведуть відкрите листування прямо на офіційному сайті УПЦ МП.

Церква вагітна змінами.

За цими складними процесами спостерігаю уважно й не перший рік.

Як хлопець із сонячного Херсона, я не ходив до храму з дитинства. Люди в Херсоні не надто побожні. Більшість херсонців "як не прийдуть до церкви - там усе паски святять". Ті, котрі ходять до церкви частіше, ніж раз на рік, отримують ярлик "вєрующій". На "вєрующіх" дивляться як на якихось несповна розуму фанатиків.

Ось так виглядає "православный Юго-Восток".

З розвалом совка практично всі храми в нашому місті перейшли під юрисдикцію РПЦ. Тож коли я вперше прийшов до православного храму, ним виявився храм РПЦ, на той час уже Української православної церкви Московського патріархату.

Незабаром я вирішив із декількома своїми друзями організувати випуск молодіжної православної газети. Для друку газети потрібно було отримати гриф "З благословення архієпископа Херсонського і Таврійського Іонафана". Так я й познайомився з владикою Іонафаном (Єлєцкіх), - тепер одним з головних речників "Русского мира" в УПЦ МП.

За короткий проміжок часу я пройшов повний курс політінформації: знав і про розкольників, і про уніатів, і про інших ворогів православ'я. Викриття ворогів православ'я - це була головна передумова друку молодіжної газети.

Сам владика Іонафан дуже любив викривати Філарета. Єпархія навіть випустила "спецвипуск" єпархіальної газети "Православна Таврія", де була в деталях описана історія "лжепатріарха".

Викривати треба було так багато й часто, що я вже геть заплутався в класифікації ворогів. Знав лише, що російський націоналізм - це благо й промінь світла в пітьмі духовній, а український націоналізм - це дикість, зло й підступи ворогів Росії. Цю лекцію владика Іонафан читав кожному священику, тож у Херсоні її пам'ятають добре.

Ідеологія "Ми в осаде - кругом враги!" та постійне культивування російського націонал-шовінізму, атмосфера зневаги до всього українського, зверхнє ставлення до української культури, як то зведення її надбань до вареників у сметані, - настільки мене дістали, що я усвідомив: час тікати.

Отже, українську церкву у своєму місті я шукав свідомо.

Перша літургія в храмі УПЦ КП стала для мене боротьбою із шаблонами. Адже службу Божу відправляли "неблагодатною українською мовою", ще й до всього - поминали "лжепатріарха Філарета".

Великим здивуванням стало для мене те, що коло ворогів у "розкольників" значно вужче від кола ворогів "канонічної церкви". Принаймні в Українській церкві це коло не замикалося.

І одразу впадало у вічі те, що тема ворогів тут не надто популярна.

Минув час, і владику Іонафана відправили в провінційний Тульчин. Мовляв, треба ж і на Вінниччині нести "промінь світла в пітьмі духовній". На заміну йому прислали владику Іоанна (Сіопка).

Уродженець Рівного, владика Іоанн побував і в УАПЦ, і в УПЦ КП. Відчувши в слушну мить "струю" - покаявся й перейшов до "канонічної церкви". Там його швиденько "переосвятили". І невдовзі він став "справжнім владикою".

Аби довести свою відданість РПЦ, владика на кожному кроці запевняє церковне керівництво у своїй лояльності до Москви.

У свої перші дні переїзду до Херсона я брав інтерв'ю в новоприбулого архієрея. Владику й питати не треба було. Він сам поспішав розповісти про те, як усвідомив себе "нарядженою лялькою в руках розкольників", про те, що український народ "ще не дозрів до власної автокефальної церкви", про те, як "Москва нам допоможе" та інші покаянні оди.

Невже це хронічне?..

Дуже швидко я звик і до української мови в богослужінні, і до молитов за Україну. Ось уже шість років, як УПЦ КП для мене рідна.

Нещодавно разом зі своїм другом із Черкащини ми вирушили до міста Коростишів, що на Житомирщині. Зупинились ми в нашого приятеля.

За обідом з'ясувалось, що його мати відвідує храм УПЦ МП. Дарма що жінка говорить українською мовою, а російською не вміє говорити зроду-віку. Вона довго навертала нас на шлях спасіння: розповідала й про те, як Господь не чує молитов українською мовою, і про те, які українці зрадники, нечесні та підступні люди, як вони весь час продають Росію.

На моє запитання, звідки вона набралась цієї нісенітниці, вона відповіла, що нісенітниця - це все "неправильні книжки", які я читаю. Натомість учення про хохлів-запроданців - це із проповіді батюшки. "Він би розплющив вам очі на правду, він у нас такий мудрий", - резюмувала літня пані.

Те, що Христос посідає другорядне місце в цінностях російського православ'я, - уже не викликає в мене сумнівів.

Чи відбудуться зміни в житті УПЦ МП? Якими будуть ці зміни? Прогнозувати не берусь.

Знаю лише напевне: ідея "Русского мира", так активно нині пропагована в УПЦ МП, завершить процес трансформації цієї конфесії в закриту секту.

Павло Подобєд, спеціально для УП