 Коли батько і вчитель усіх народів - Сталін - висунув М. Хрущова на пост першого секретаря ЦК КП(б)У, тобто на ґауляйтера України, він так прокоментував цей факт, маючи на увазі українців: “терпіли ляха [Косіора], терпіли жида [Кагановича], терпітимуть і москаля”. Цей цинічний коментар краще від усіх підручників історії розкриває справжню суть національної політики Кремля.
Відкидаючи національну боротьбу, комуністи твердили, що у світі точиться боротьба класів (багатих та бідних). Але на ділі Кремль під маркою нібито класової боротьби вів національну боротьбу і розпалював міжнаціонаьну ворожнечу. Отже, твердження про верховенство класової свідомости над національною – це лише личкування дійсних обставин.
Цей приклад з історії свідчить, що національні відмінності, національні пріоритети та інтереси окремих національностей ще рано списувати в архів. Вони існують у сучасному світі, і ще довго будуть існувати, а може, ніколи й не зникнуть.
У такій інтернаціонально складеній державі, як США, живуть і працюють різні раси й національності, об’єднані спільним громадянством та спільним американським патріотизмом. І держава не потребує відзначати в документах етнічну приналежність своїх громадян. Вони: американці, і цим усе сказано. Але поза тим, американців, приміром, кубинського походження найбільше цікавлять події на Кубі, вони створюють свої земляцькі організації, опікуються новоприбулими кубинцями, а не ким-іншим. Те саме можна сказати про амерканців італійського, ірляндського, польського, українського, японського тощо походження.
Це саме ми спостерігаємо і в Україні. Держава, на відміну від СССР, відмовилась від реєстрації етнічної приналежности своїх громадян. Усі нібито українці. Наївно було б думати, що одним розчерком пера можна із сотень представників різних націй зробити одну національну одиницю. Національні відмінності зберігаються і даються взнаки у різних обставинах. Грузини, що живуть в Україні, потерпають за події у Грузії більше, ніж за події у Чехії. Чехів же навпаки хвилюють новини з Праги, а не з Тбілісі. Поляка, що живе в Україні, цікаввить не лише життя у Польщі, але й те, щоб його дії в Україні якоюсь мірою не завдавали шкоди його землякам у Польщі, а також і те, що про нього думають на його історичній батьківщині. Те саме можна сказети про болгар, румун, гебреїв тощо. Це цілком нормальне явище в сучасному світі. Та глобалісти провидять, що ці “пережитки” з часом зникнуть, і всі нації зіллються в одну: майбутні японці будуть боліти за футбольну команду Пекіну, а не Токіо. Можливо, що це так і буде, але поки що цього ще нема. Реально ж є те, про що сказано вище.
Очевидно, що представники нацменшин в Україні не становлять винятку з уселюдської тенденції. Тому окремих, “розкручених” нацменів, не може не цікавити, як оцінять їхню діяльність у державі, з якої вони або їхні предки походять.
Під цим оглядом варто глянути на проденікінську діяльність міністра освіти України гебрейського походження Д. Табачника: який відгук знайдуть його дії в Ізраїлі. Можна, хоч і під великим сумнівом, припустити, що самого Табачника таке питання не цікавить і не хвилює. Але ми знаємо, що діями окремих осіб у широкому спектрі різноманітних проявів, цікавляться дослідники. Отже, й діяльність Табачника рано чи пізно опиниться під пильним зором спостерігачів, і то таки з його або його предків історичної батьківщини.
Як ці дослідники оцінять факт, що Табачник своєю діяльністю сприяє утвердженню в країнах СНД гегемоністичних амбіцій далеко не дружньої до Ізраїлю та ізраїльтян держави – Росії?
Про те, що Росія історично була абсолютно недружня до ізраїльтян навряд чи треба доводити. Згадати варто лише царську смугу осілости, обмеження права на освіту для гебреїв тощо, не кажучи про схвалений царською владою войовничий антисемітизм та погромницьку діяльність “Союзу русского народу”. Дехто скаже, що це вже історія, що зайшло багато змін. Та чи ж так воно є?
Минувши погроми троцькістів, розстріли членів Антифашистського Комітету, закриття гебрейських культурних вогнищ часів Сталіна, гляньмо на сучасну Російську Федерацію.
Провідники РФ вважають за можливе брати особисту участь у акціях убезсмертнення пам’яті таких кривавих антисемітів, як генерал Денікін, не бачать шкоди у вшануванні пам’яті не менш кривавого “Союзу русского народу”. У зовнішній політиці РФ має найдружніші стосунки з рядом ворожих до Ізраїлю країн. Можна не сумніватися, що спецслужби РФ підтримують таємні контакти з організаціями, які ведуть відверту війну проти Ізраїлю, а також і проти США.
РФ цілком вороже ставиться до НАТО і до Европейського Союзу, без яких мир та цивілізація в Европі та на Близькому Сході були б неможливі. Тобто пріоритети політики Кремля цілком протилежні інтересам Ізраїлю.
Дмитра ж Табачника це не турбує. Він уважає за можливе зміцнювати позиції спадкоємців імперії зла у країнах СНД, виконуючи роль “гнівозводу” (подібно до громозводу) для руки Москви в Україні - Януковича.
Призначивши Д. Табачника на пост міністра освіти України, Янукович відвів від себе гнів українців, які замість гасла “Україна без Януковича!”, викинули гасло “Геть Табачника!”.
Припустімо, що Табачника змінять. Чи зміниться антиукраїнський курс міністерства освіти України, насправді накреслений не Табачником і не Януковичем, а Кремлем? Янукович має в особах замісника міністра освіти України та інших працівників міністерства людей, які не гірше від Табачника просуватимуть антиукраїнські тенденції в українську освіту.
Тенденції, які кличе до життя міністерство освіти України, полягають у тому, щоб замаскувати правду історії, закрити очі українцям на злочини СССР, Сталіна та комуністів, на злочини сучасних болільників за долю імперії зла, обернути українську молодь на “безрідних Іванів”, на сліпе знаряддя новітніх гітлерів та гітлерчуків, і цим зміцнити провідну роль РФ в СНД.
Створивши шляхом призначення Табачника на міністра освіти України гнівозвід від своєї особи, Янукович не відкрив Америки. До таких громозводів-гнівозводів удавався до Януковича й батько всіх народів, мавши на увазі таким кроком розпалювати міжнаціональну ворожнечу, а тоді мати в кулаці обох ворогів.
Чи ж можна сподіватися, що мудрі ізраїльські голови схвалять згоду Д.Табачника стати з волі Кремля громозводом для Януковича і заразом палієм міжнаціональної ворожнечі?
C.Караванський, Майдан |
