Маємо чергову вступну кампанію. І знову на-гора випливає вже до болю знайома проблема: як пропхатися в університет так, щоби «зв’язкові» (ті, що мають зв’язки із колективом ВНЗ) зі значно гіршими результатами зовнішнього незалежного оцінювання не зайняли ваше місце. Кажуть, мов корупцію при вступі подолано, але насправді у теперішнім році вона просто перебуває у глибокому підпіллі…

Не хотілося б псувати настрій тим, хто склав тести ЗНО на високі бали, одначе добрі результати «незалежки» не гарантують вступу до омріяного університету. А все через те, що на ваше місце може претендувати сила-силенна людей із вельми посередніми знаннями, але з достатньо товстими батьківськими гаманцями або ж із міцними, розгалуженими родинними зв’язками.

Так, освіта перетворилася на непоганий бізнес. І кожна-кожнісінька вступна кампанія для когось є стабільним джерелом прибутку. Повелося в Україні так, що хто платить, той музику і замовляє, і це правило у багатьох його варіаціях перекинулося й на вищу освіту. ЗНО нібито мусило прикрити освітянську корупційну яточку раз і назавжди, але, але, але…

Першим отаким «але» цього року зробилася ініціатива Дмитра Табачника, яка має під собою врахування середнього балу атестата та похвальних відзнак учнів при вступі до ВНЗ. У результаті як на дріжджах зросла кількість медалістів різного ґатунку, а також в останні дні навчального року постачальники такого незмінного шкільного атрибуту як класний журнал відчули неочікуваний наплив клієнтури. Позаяк документом суворої звітності журнал успішності учнів не є, його легко можна замінити іншим, особливо якщо йдеться про фінансову «віддяку» батьків. Просто, як два пальці: був ніким, а став медалістом.

Друге «але» є актуальним іще з минулих років. Річ у тім, що ЗНО таки зменшило рівень корупції при доборі нових студентів, та не викорінило її як явище. Щойно виш отримає сертифікат незалежного тестування, саме він, а не Український центр оцінки якості освіти чи будь-хто інший, буде вирішувати, чи приймати людину у свої лави. І тут можуть легко зіграти на користь потрібні люди або гроші: навіть зі ста тринадцятьма балами з профільних предметів абітурієнт може помахом чарівної палички зробитися студентом.

«Але» про пільговиків стало вже легендарним. І тут винні навіть не стільки корумповані діячі ВНЗ (доцільніше «не тільки», бо у багатьох випадках без їхньої персональної опіки такий номер усе ж не проходить), скільки такі ж самі корумповані графомани, які за фінансову винагороду можуть надати вам довідку про пільгові умови вступу. Щоправда, цього року такі випадки перевіряються ретельніше, та коли маєш «блат» – студентський квиток твій.

Побіч окреслених мною схем існує й до дідька інших. Тут – і підміна списків «щасливчиків-студентів» в останній момент, і хитромудрі оборудки з переведенням із інших ВНЗ, і навіть повне нехтування прізвища студента аж до 1-го вересня… Кожний крутиться, як хоче, словом.

Хочете бути впевненими, що вас із вашими результатами зарахують до університету? Ні за яких обставин не здавайтеся без бою і завзято відстоюйте своє право бути студентом. Для цього пригожими стануть різноманітні інстанції, як-то суд, ректорат чи навіть УЦОЯО й Міністерство освіти (не соромтеся писати різні звернення і заяви, якщо вас не бажають приймати без хабарів!). Головне – чітко визначити мету й засоби її досягнення.

Марно сподіватися, що «мажорів» на курсі таки не буде. Повірте: будуть! У когось батьки мають непогані посади в освітніх відомствах, у когось узагалі родичі у престижному ВНЗ викладають… Зате цілком у наших із вами силах кількість «блатних» значно скоротити, і для цього потрібно всього лишень бути небайдужими, готовими прийти на допомогу одне одному. Студентська солідарність – штука потужна, її не піддаси забороні, а рятує вона у скруті практично завжди.

Юрко Бажан, МІДЦ «Наша освіта»