 Новобраний президент Віктор Янукович, відомий своєю показною набожністю, незабаром може стати клятвопорушником.
Причиною є озвучена Януковичем можливість отримання урядової влади в обхід коаліції фракцій більшості (вимога статті 83 Конституції).
Причому питання, не "невизначене", як намагаються зауважувати потенційні узурпатори урядових крісел, а навпаки, чітко і однозначно роз'яснене.
Судіть самі. Рішення Конституційного Суду N 16-рп/2008 від 17 вересня 2008 року (пункт 3.2.1.): "До складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію.
Саме належність народних депутатів України до цих фракцій відіграє визначальну роль депутатських фракцій в утворенні коаліції депутатських фракцій". Тобто, ніяких індивідуальних "тушок" депутатів.
Згідно зі статтею 150 Конституції "Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені".
Згідно зі статтею 8, "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії".
Як видно, спроби "знешкодити" Конституцію внесенням змін до регламенту Верховної Ради, які оголосили Партія Регіонів, Володимир Литвин і комуністи, очевидно протизаконні.
У цьому світлі по-новому звучать слова Віктора Януковича, сказані на інавгурації з покладеною на Євангеліє рукою: "Я, Віктор Янукович, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь додержуватися Конституції України".
У порівнянні з цим важко чогось чекати від обіцянок, даних демонстративно набожним Віктором Януковичем без релігійних авторитетів.
А між тим, ці обіцянки не менш цікаві. Одна з них – об'єднати країну.
Цікаво, хто буде в коаліції "тушок»" представляти більше 51% учасників голосування, які проголосували проти Віктора Януковича, хто, зокрема, представлятиме центр і захід України?
Так, найбільш імовірний кандидат від потенційної "коаліції тушок" на посаду прем'єр-міністра Микола Азаров навряд чи зможе представляти не лише центральну чи західну Україну, але й будь-який регіон України як такої.
Людина, що народилася й прожила більшу частину життя за кордоном, без знання мови країни, якою він уже десятиліття керує... Нещодавно він навіть протестував проти арешту іноземних шпигунів під час проведення ними шпигунської діяльності проти України.
Політики в Україні часто говорять про "професіоналізм" себе і своїх колег. Якби це говорили керівники Данії, Норвегії чи інших держав світу з першої десятки за рівнем ВВП на душу населення, це було б доречно. Але не в Україні, з її найнижчим у Європі рівнем ВВП, і не людям, які десятиліттями сидять на урядових посадах чи у Верховній Раді.
Приміром, Микола Азаров найдовше керував податковою системою України.
Українські бізнесмени, незалежно від партійних кольорів, мають одностайне (і, слід відзначити, переважно малоцензурне) ставлення до податкової системи, сформованої ніби навмисне задля того, щоб створити максимально тепличні умови для корупції і убити ділову активність.
Податки складають більше 60% навантаження на дохід підприємств. Увесь корупційний і податковий тиск отримує малий і середній бізнес, а також бізнес політичних опонентів, а для "своїх" "акул" робиться приємний виняток.
За оцінкою Світового банку, Україна знаходиться на 174-му місці з 175 за якістю податкових систем. В Україні існує 98 податків, у той час як у більшості цивілізованих країн кількість податків не перевищує двох десятків.
Щоб заповнити документи по українських податках потрібно витратити сотні робочих днів на рік. Навряд чи все це – показник високого професіоналізму. А може навіть навпаки.
Мусимо визнати, не всі претенденти на посади можуть асоціюватися зі словосполученням "Уряд реформаторів". Швидше до нас прилетять інопланетяни і зроблять реформи.
Інший потенційний учасник "коаліції тушок" – комуністи – політична сила, яка демонструє цілком послідовну, не замутнену ніякими сторонніми домішками ненависть до України.
І при цьому чимало таких діячів наважуються судити, хто в Україні герой і хто не герой. При цьому не маючи найменшого поняття про те, що таке українська Батьківщина і що таке героїзм.
Інша справа, якби оцінки давали діячі, які загинули чи ризикували життям за незалежність, або відсиділи в концтаборах, або хоча б щось доброго зробили для України.
Висновок простий. Під оманливі промови про "об'єднання" в нас є більш ніж реальна загроза встановлення цілком чужинецької влади. При чому замість лояльних приходьків, яких в усі часи як своїх приймала Україна, ми отримуємо варварів, які із плебейським задоволенням плюють на могили цієї землі, щоб зробити приємно іншим іноземцям.
Яких вони бояться більше, ніж українського народу. |
