Українська політична система сьогодні вступила в ту закономірну фазу розвитку, в якій комуністичному сегменту більше не залишилося місця. Яскравим доказом цього став результат голосування на президентських виборах-2010 за кандидата від лівих сил П.Симоненка – близько 3 %. Ще десять років тому Петро Миколайович мав понад 20% голосів виборців, а в 1999 році сукупна підтримка лівих кандидатів – П.Симоненка, Н.Вітренко та О.Мороза - склала 44%. Сьогодні О.Мороз не набрав і піввідсотка, а П.Симоненко невпевнений, чи потрапить в парламент 2012 року.

Чому ж ще вчора один з найпопулярніших політиків України не знає, чи зможе стати депутатом завтра? Чи справді комуністи вже сходять з політичної арени України?

Причини, чому комуністи набирають дедалі менше голосів і сьогодні підійшли до межі, за якою – музей, можна охарактеризувати наступним чином:

1) Перша причина: комуністи нічого не роблять. Вони агітують пенсіонерів обрати їх, обіцяють відсторонити олігархів, поділити награбоване, підняти рівень життя трудящих, але, потрапивши в парламент, тихенько відсиджуються в теплих кріслах, заявляючи, що їм не дають допомогти трудящому народу. Вони чудово розуміють, що хліб ніколи вже не коштуватиме 16 копійок, а спортивних костюмів за три карбованця немає навіть в комуністичному Китаї, але продовжують переконувати в цьому сивочолих дідусів і бабусь. Вони знають, щоб реалізувати такі обіцянки, потрібно залити країну кров’ю трудящих людей, відкрити тисячі тюрем і концтаборів для нових колективізацій та індустріалізацій, голодомори і репресії – для знеціненого хліба за 16 копійок.

Вони цього й не збираються робити, адже старі номенклатурники – це вже не полум’яні революціонери з залитими по лікті кров’ю руками. Вони звикли лише розповідати радянські байки і лаяти капіталістів, підраховуючи прибутки в доларах від своїх офшорних заводів і фабрик.

Будучи у владних коаліціях, вони ніколи не брали на себе частину конструктивної роботи, відмовлялися очолювати міністерства, чудово знаючи рівень «професіоналізму» своєї команди і результати своєї роботи. Значно краще ж сидіти начебто в опозиції і критикувати, ганьбити, паплюжити… «Ломать – не строить», кажуть їхні російські колеги. А коли їм політичні партнери з Партії Регіонів кажуть – покажіть як працювати треба, – комуністи - в кущі.

2) Друга причина: комуністи брешуть. Про те, як наші комуністи ведуть агітацію та пропаганду, без почуття огиди навіть неможливо передати. Всі в них погані: «злі капіталісти», «шкурники-олігархи», «криваві бандерівці», «жорстокі націоналісти», лише комуністи та росіяни (хто б там не був при владі) завжди білі та пухнасті. Цей суцільний негатив настільки набрид читачам комуністичних газет, що вони вже підтримують інші політичні сили.

І водночас тісна і постійна співпраця комуністів з тими ж олігархами, ідеологічний та організаційний опортунізм, стримування розвитку лівого руху (справжня інформаційна війна проти інших лівих організацій, які не дають їм спокійно сидіти в парламенті), вихолостили їхню ідеологію, підірвали довіру до них виборців.

Сьогодні ці хитрі бізнесмени та пройдисвіти вдало використовують популярну серед пенсіонерів Криму та шахтарів Донбасу комуністичну ідеологію, яка дозволяє їм проходити в парламент і вигідно торгувати там голосами своїх депутатів, брати хабарі в комітетах і розставляти десятки своїх заступників в усіх міністерствах.

Комуністів українці нарешті «розкусили» як цинічних капіталістів, мільйонерів і власників величезних маєтків та підприємств, які кришують власний бізнес, хитро спекулюючи на комуністичних ідеалах і анахронізмах, розчулюючи і обманюючи серця старих і втомлених людей.

3) Ще одна не дуже коректна, але суттєва причина: комуністи вмирають. Абсолютна більшість комуністичного електорату – це пенсіонери, а в нашій державі, при владі в якій завжди були комуністи, люди пенсійного віку, на жаль, довго не живуть. Саме тому катастрофічно скорочується і кількість членів Комуністичної партії, і зменшується кількісно їхній електорат. З такими темпами, комуністи вже ледве набрали 3 %, а в 2012 році опиняться на рівні 2 %.

Яким стане український парламент без комуністів? Безумовно кращим і ефективнішим. Їх місце – 3-7 відсотків парламентських місць посяде одна чи дві націонал-патріотичні сили, які вже не будуть як комуністи парламентськими баригами, що безсоромно торгують голосами своїх членів. Вже не буде цієї абсолютно зайвої та брехливої партії з нульовим коефіцієнтом корисної політичної діяльності, яка принципово блокує життєво важливі для країни рішення. Адже в сучасному українському парламенті та в політичній системі нашої держави ця партія схожа на старий мотлох, брудний і смердючий, який заважає новому євроремонту в нашому домі.