У поразці Ющенка винна і Європа? Успіх Помаранчевої революції частково належав ЄС. Але потім так і не прозвучало з його боку чітких слів про перспективи вступу України, а це могло б дати поштовх реформам. Тепер Кремлеві, щоб вплинути на Київ, навіть не треба погрожувати газовими війнами – коментує Йозеф Кірхенґаст в австрійській Der Standard.

Провал Ющенка на виборах в Україні символізує також поразку Європи.

Що нам, власне, до України? Яке діло Євросоюзові, коли політики в Києві завдають одне одному ударів (часом не лише словесних) і потім знову домовляються, коли вони провертають з олігархами свої непрозорі оборудки і коли вічно нагнітаються чвари з частково ненависним, частково любимим, але вимушено поважаним великим братом Росією?

Вичерпну відповідь мало б дати вже посилання на те, що через Україну постачається три чверті призначеного для ЄС природного газу [з Росії]. Відповідь не така поверхова й, з європейського погляду, корислива, як здається. Бо те, як Київ і Москва поводяться у постійних суперечках про газові поставки одне з одним і з ЄС, залежить повністю від їхніх суспільних систем і політичної культури.

Наскільки уважно за подіями в Києві спостерігає Москва, наскільки сильно вона намагається вплинути на їхній перебіг, показала п’ять років тому Помаранчева революція. Тоді зазнала краху надто незграбна кремлівська солідарність із фальсифікатором виборів Віктором Януковичем. Тепер на другий тур президентських виборів 7 лютого Янукович іде номінальним фаворитом. Юлію Тимошенко, колишню проводирку Помаранчевої революції, він залишив позад себе на чіткій дистанції. Це говорить про українську ситуацію майже все.

Та навіть якщо Тимошенко переможе в другому турі (на що вона цілком здатна), це не означатиме пізньої перемоги Помаранчевої революції. Надто багато відтоді сталося, надто багато можливостей змарновано. Значна частина вини лежить на чинному президентові Вікторі Ющенку, який провалився на виборах, набравши лише близько 5% голосів. Як на героя революції йому, що, як і Тимошенко, походить зі старої автократичної системи, забракло харизми.

Замах отруєнням (донині не розслідуваний) приніс Ющенкові популярність. Але співчуття не є політичною категорією. І замість того, щоб обережно боротися за своє бачення безкомпромісно орієнтованої на Захід України та шукати союзників, він поставив на політику блокади – насамперед проти своєї колишньої соратниці Тимошенко.

Поразка Ющенка тим трагічніша, що він єдиний з головних політиків мав чітку концепцію майбутнього країни. Можна сперечатися, чи було розумним усупереч настроям більшості населення барабанити про вступ до НАТО. Але що країна з таким геополітичним розташуванням без участі у певній системі безпеки являє собою небезпечний вакуум – це факт. Москва в кожному разі зуміла скористатися з самоблокади Києва. Кремль цього разу не мусив знову погрожувати газовими перебоями. І так давно ясно, що на нього зважатиме будь-який майбутній президент.

ЄС, який колись своїм вправним посередництвом долучився до успіху Помаранчевої революції, тепер цілковитий співучасник великого українського лиха. Чітка перспектива приєднання відсунула б на задній план питання НАТО, змусила б заспокоїтися Москву та підбадьорила б реформістські сили в Києві. Але широкий погляд, стратегічне мислення та відповідна мужність посіяні в пересиченій Європі дуже ріденько.