Та порівняно невелика кількість публікацій, що їх на цьому тижні присвятили Україні західні друковані видання, загалом торкалася лише двох традиційних тем: відносин нашої держави із Заходом та самопочуття України в часи глобальної кризи.

При чому і в першому, і в другому випадку вони спромоглися знайти деякі приводи для оптимізму.

Перспективи європейські

Висловлювання американського експерта з стратегічного консультування Стівена Ларабі щодо українських перспектив на шляху до НАТО, щоправда, на фоні цього загального оптимізму виглядали радше стримано. У спеціальному інтерв’ю для Gazeta Wyborcza американець аналізував політику нової американської адміністрації щодо України з виключно прагматичної точки зору.

Так, Ларабі сказав, що важливо, аби двері НАТО залишалися відкритими, а вже чи увійде туди Україна завтра, чи через 10 років – питання другорядне. Проте цей «реверанс» виявився єдиним, бо польські журналісти буквально засипали експерта провокаційними запитаннями, під тиском яких той мусів визнати –

для США зараз найбільшим пріоритетом на східноєвропейському векторі є відносини із Росією.

Американський фахівець не зміг також заперечити, що якоюсь мірою США зараз таки де-факто визнають за Росією певну «сферу впливу», проте намагався змістити акцент на те, що Україна й сама просто не готова до членства в Альянсі.

«Якби в Україні був такий самий рівень підтримки входження в НАТО, як в Румунії чи Польщі, Україна була б у НАТО»,

- намагався запевнити Ларабі скептичних поляків.

Водночас дуже критичну по відношенню до східноєвропейської політики Обами статтю колишнього чільного радника Джорджа Буша-молодшого Карла Роува опублікувала газета The Wall Street Journal. Те, що новий президент США зараз з усіх тисне на кнопку «перезавантаження» американсько-російських відносин, на думку Роува, відвертає увагу Америки від справжніх проблем у цих відносинах – зокрема, «залякування Росією України». «Прагнення популярності змусило Обаму обрати навдалу політику», - вважає Карл Роув.

У тому ж самому виданні 22 квітня з’явилася стаття Елена Рілі, у якій автор завзято хвалив домовленості між ЄС та Україною щодо модернізації нашої газотранспортної системи. Незважаючи на те, що спільна декларація ЄС та України щодо цієї справи може багато кому видаватися звичайною політичною ширмою, писав Рілі, насправді може йтися про «справжній прорив».

Ці домовленості, на думку автора, суттєво відрізняються від усіх попередніх наявністю чіткого плану дій. Якщо Україна цього разу підійде до його виконання і прийняття європейських норм з усією серйозністю, а ЄС, у свою чергу, сприятиме цим процесам, то результат останніх важко буде переоцінити.

Звісно, автор також не міг не звернути увагу й на російське невдоволення вищезгаданими домовленостями. Втім, на його думку, в даному випадку факти – проти Путіна. Мало того, що російські проекти газопроводів в обхід України є надто коштовними у порівнянні з модернізацією ГТС України, так

навіть у випадку побудови North Stream і South Stream через Україну все одно й надалі проходитиме значна кількість газу.

До того ж, вважає Рілі, «Газпром» мусить бути зацікавленим в дієвості угоди між ЄС і Україною, бо вона збільшить шанси росіян на отримання іноземних «газових» інвестицій.

«З усіх домовленостей, укладених між ЄС і Україною за останні декілька років, ця видається найбільш багатообіцяючою», - писав Рілі, тим самим надаючи ще одну карту в руки прихильникам думки, що у партнерстві з ЄС Україні «світить» набагато більше, аніж у партнерстві з НАТО.

Перспективи кризові

Що стосується українською фінансово-економічної кризи, то тут найпомітнішою новиною для західної преси була згода МВФ виділити Україні другий кредитний транш. Цю подію тамтешні коментатори розглядали насамперед як важливий здобуток для Юлії Тимошенко – так, польська Gazeta Wyborcza визнала, що ЮВТ тепер «має причини для задоволення».

В американському ж виданні The New York Times це рішення Фонду назвали «важливою перемогою у критичному пункті економічної політики» для Тимошенко.

Американці також побачили зв'язок між сприятливим рішенням МВФ і тим, що вони самі назвали «гамбітом» Юлії Володимирівни, маючи на увазі її демонстративні спроби отримати кредит від інших партнерів, зокрема – від Росії.

У своїй вищезгаданій публікації Gazeta Wyborcza також розтиражувала слова Еріка Наймана з «УкрСоцБанку», згідно з якими «дно» української кризи – уже позаду. Водночас британська газета The Independent, посилаючись на «київське джерело», розповсюдила інформацію, згідно з якою допомога, надана урядом семи українським банкам, є недостатньою. На думку «джерела» британців,

рекапіталізація повинна охопити загалом аж 200 банків України.

Розповідаючи про фінансову кризу в Україні, польська Gazeta Wyborcza також опублікувала об’ємний репортаж із Дрогобича. Спостерігаючи за чергою перед місцевим відділенням банку «Надра», польські журналісти взяли інтерв’ю у кожного з тих, хто в ній стояв. Найбільше уваги отримала історія 75-річного Дмитра Меньока, для якого заблоковані банком гроші були чи не найважливішими, він-бо змушений платити за хіміотерапію, лікуючись від раку. Саме його фотографія і проілюструвала репортаж – що, якщо вірити журналістам, стало для пана Дмитра гарантією виплати коштів, які банк «Надра» був йому винен.