 У вівторок в урочищі Гурби на Рівненщині представники патріотичної громадськості вшановували пам'ять героїв національно-визвольного руху, полеглих тут 65 років тому – під час найбільшого за всю історію Другої світової війни битви УПА з військами НКВС.
Шістдесят п’ять років потому замість пострілів, гуркоту гармат і реву літаків тут лунають молитви за упокій полеглих і мирне майбутнє для живих. Цю історію замовчували півстоліття, а між тим у великодні дні далекого 1944-го тут прогримів грандіозний бій між частинами Військової округи «Богун» УПА-Північ і підрозділами НКВС та Червоної армії.
У певному сенсі той бій можна назвати братовбивчим – адже з навколишніх сіл напередодні мобілізували до лав радянської армії українських юнаків, а ті, хто не хотів підкорятись радянській мобілізації, вдягнули вишиванки й на Великдень попрямували в ліс…
Майже п’ять тисяч повстанців, з яких півтори тисячі були ще неозброєними, прийняли тут бій 22-25 квітня 1944 року з 30-тисячним радянським військом, каже один із учасників, якому вдалося лишитися Любов Поліщук і Дмитро Авдєєв: Гурби забрали їхніх рідних і побратимів
в живих, мешканець села Розваж Острозького району Дмитро Авдєєв.Любов Поліщук і Дмитро Авдєєв: Гурби забрали їхніх рідних і побратимів
«Тут, на цьому пляцу, лежать два моїх друга й побратими. Я мав 18 років, і йшов до УПА, бо вірив в ідею вибороти незалежність. Був там чотири роки майже. А в Гурбах творилося пекло – на нас кинули танки. Треба ж було, щоб нам на паску дівчата з сусіднього села принесли крашанки, паску, щоб ми розговілися. Було свято. А потім нам передали, що сюди сунуть великі війська. Ми мали кілька загонів, однак сили були нерівними. Погинули дуже багато людей з обох сторін, досі знаходять кості... Я був поранений у ногу шість разів, але добрі люди переховували й виходили мене. Згодом, вибравшись із житомирських лісів, ми планували відійти до Карпат, на Чехію. Я прийшов попрощатися – з мамою й з Україною… З мамою попрощався назавжди. Я потрапив до в’язниці, два місяці мені загрожувала смертна кара, яку потім замінили на 25 років ув’язнення…», – розповів Дмитро Авдєєв.
Перемога нескорених. Трагедія селян
…Любов Поліщук ось уже четвертий рік приходить на це місце – після того, як дізналася, що саме в Гурбенському лісі загинув її брат. Довідатися про це допомогли дослідники – молоді історики з Рівного, котрі щороку проводять тут розкопки й уже посприяли перепохованню 80 повстанців.
«Тоді, в 44-му, вони навіть не казали, куди йдуть – пішли, і все. Ми тільки здогадувались, що наші хлопці були тут і погинули. А не так давно ще один мій брат розкрив газету, і каже: «Любо, вони знайшлися». – Я зразу зрозуміла, що то про наших рідних. Там справді були їхні імена», – каже Любов Поліщук.
А Тамара Сербіна із Шумського району Тернопільщини лише цього року переконалася, що її батько загинув у Гурбенському бою. «Він родом із Тилявки, де виріс Улас Самчук. Мама знала, що тато загинув саме там, і заповідала мені знайти це місце. Так трапилося, що підтвердився факт його перебування тут лише нині. Я дуже вдячна тим молодим людям, які зробили цю пошукову справу», – зазначає Тамара Панахида біля повстанських могил
Сербіна. Панахида біля повстанських могил
Нині поблизу повстанських могил тривають роботи зі спорудження Пантеону героїв Гурбенської битви, торік тут постала колона Божої Матері; поряд розвивається Свято-Воскресенський монастир, коштами місцевих громад впорядковують територію, тривають археологічні розкопки. А щойно побачило світ четверте перевидання книги-дослідження «Гурби: квітень 1944-го».
У вівторок під час заходів із нагоди 65-ї річниці Гурбенського бою його вцілілі учасники отримали почесну ювілейну відзнаку. Таку ж відзнаку повезуть додому і рідні тих, чиї імена підтвердили історичні дослідження. А за кілька днів молодіжні патріотичні організації зберуться тут для проведення вже традиційного історичного військово-патріотичної заходу «Гурби – Антонівка», а влада пообіцяла довершити дорогу до місця, про яке мав би знати кожен українець. |
