Тому що вона створена для того, щоб її слухали. Порівняйте кількість голосних і приголосних в будь-якому реченні цього тексту. Відношення буде 1:1. Це — ознака мови, яку хочеться слухати. Вона тисячі років вчилась переконувати різноманітністю.

Мало-які народи можуть розплющити очі. Відчинити свої вікна. Чи розгорнути книжки. Більшість це все “відкриває”.

Різноманітність дозволяє швидше знайти ключ до слухача. Він швидше повірить, бо зрозуміє, що ви з ним однакові. Ви – люди, які їздять на горішніх, а не на верніх поличках у потягах. Вам подобаються жінки на високих підборах і ви глузуєте з юних дівчат на високих обцасах. Ви любите пити чай з горняток, але куштуєте каву лише з філіжанок. Вимовляючи про себе унікальне слово-пейзаж “вдосвіта”.

А якщо хтось вам заважає насолоджуватись моментом, то ви його можете обізвати нездарою, телепнем чи навіть покидьком. Але ви ніколи не опуститесь до “пошел ты нахуй”. Елегантне “шуруй звідси” промовисто показує, на скільки ви вищі від того, кому це адресовано.

І згодом ви звикнете до того, що в кінці кожної розповіді нижня щелепа ваших слухачів вільно хитається у повітрі.

Так працює мова.

Ви можете белькотіти щось собі під ніс, теревенити з друзями, балакати з сусідами чи вести переговори з партнерами. І всі вони вас будуть слухати. Але є вийняток. Лише в одному випадку вони до вас прислухаються. Якщо ви будете розмовляти українською. Ви вже відчуваєте різницю?