 На цих виборах Росія намагається – із сподіванням на успіх – взяти реванш за поразку 2004 року, коли, незважаючи на всі пропагандистські та адміністративні зусилля, українські виборці не обрали її ставленика на президентську посаду. Тепер все робиться для того, аби так чи інакше місце глави держави посіла «людина Москви». Адже Кремль вирішив перестрахуватися і тепер грає у «багатопотоковому» режимі, коли одночасно кілька кандидатів є фактично проросійськими.
Те, що Віктор Янукович є «людиною Кремля», було відомо ще доволі давно. Незважаючи на реальну незацікавленість «донецьких» в економічній експансії Росії, вони охоче сприймали її політичну підтримку. Деякою мірою виробили навіть спільну концепцію — в обмін на поступки «донам» на внутрішніх ринках Росії Україна мала втратити свободу дій у зовнішній політиці. Тобто відмовитися від інтеграції в НАТО, обмежити стосунки з ЄС та брати участь у зовнішньополітичних ініціативах Росії. Мав постраждати і енергетичний вектор — як виявилось пізніше, в обмін на дешевий газ ймовірні наступники Кучми мали віддати Росії контроль над ГТС. Тому реально «донецькі» представляли інтереси Росії — чи то з огляду на політичну недалекоглядність, чи то з причин свідомої здачі національних інтересів України в обмін на підтримку кланових інтересів. На щастя для України, на виборах-2004 українці обрали президентом того, хто не був ставлеником Кремля.
Але і тепер Партія регіонів, незважаючи на запевнення її «придворних» експертів у тому, що «регіоналам» невигідно підтримувати Росію, є найбільш потужною проросійською силою в Україні. Так чи інакше, на будь–яких виборах вони виступають із проросійськими лозунгами. Інколи навіть стає незрозуміло, інтереси якої країни відстоює Партія регіонів — України чи Росії. Навіть незважаючи на те, що у ПР існують різні угруповання — від відверто антиукраїнських до «майже патріотів», все ж в цілому вона змушена йти «в ногу» з російською елітою. Чому?
Тому що для її базового електорату була нав’язана «розкольна» модель виборчої кампанії — російська мова має стати другою державною, Україна має в усьому оглядатися на Росію, Донбас є унікальним регіоном, який більше потрібен Україні, ніж Україна йому. На жаль, ця модель там прижилася і досі існує.
«Регіонали» і Віктор Янукович зокрема, не здатні вирватися з .рамок цього шаблону і тому не можуть реально об’єднати Україну. Відомо, що це все нав’язано, в тому числі, російською політичною елітою, яка для ослаблення позицій України хотіла створити осередок нестабільності, базуючись на етнолінгвістичних розбіжностях серед населення України.
По суті, Партія регіонів, підтримуючи такий стан речей (тому що це гарантує їй стабільний електоральний успіх), фактично захищає національні інтереси Росії в Україні. Незважаючи на декларативну економічну незацікавленість «донецьких» у такій тісній «співпраці» з Росією, все ж є факти, які свідчать протилежне — «регіонали», намагаючись здобути підтримку у Москві, жертвують не тільки національними інтересами, але й власними клановими. Як приклад можна навести продаж «Луганськтепловоза» при уряді Януковича російським інвесторам за сміхотворно малу суму у 80 млн.дол., при тому, що потім росіяни відмовилися виконувати соціальні зобов’язання і передали підприємство назад Україні. Інший приклад — газові контракти з «РосУкрЕнерго», коли, незважаючи на явно проросійську політику уряду Януковича та персональну участь в уряді головного лобіста інтересів РУЕ Юрія Бойка, ціна на газ для України тільки зростала. Головне питання — це ж як треба «любити» Україну, щоб так прогинатися перед Росією і жертвувати на користь останньої навіть власним прибутком?
Тому Янукович у разі його перемоги на виборах буде гарантом політичної нестабільності в Україні. Мало того, він буде систематично жертвувати економічними інтересами — як національними, так і «регіонально»- корпоративними.
Проросійська ж позиція Юлії Тимошенко має дещо інші корені. Для прем’єрки головне не процес, а результат — і не важливо, якими методами вона його досягає. Потрібно позбутися непідконтрольного їй посередника у газовій сфері — можна домовитися про прямий контракт, який пізніше виявиться стратегічно невигідним. Потрібно отримати максимальну владу в країні — можна почати переговори по зміні конституційного ладу, які порушують права виборців. Потрібно зробити вигляд, що уряд бореться з економічною кризою — від імені держави береться кредит МВФ, з якого рефінансуються приватні банки, після чого зовнішній борг України астрономічно зростає («середній» борг у 1000 доларів на душу населення — це нормально?).
І після цього Юлія Володимирівна ще говорить, що вона є єдиним принциповим політиком в Україні? Звідси випливають і її загравання з Росією, і свідомі поступки національними інтересами.
Як приклад, візьмемо те саме «газове» питання. Мало того, що завдяки зусиллям Тимошенко в обмін на вилучення посередника «РосУкрЕнерго» ми отримали схему «бери або плати», вигідну лише для Росії (можливо, що вона була б вигідною і для України — але лише у разі швидких темпів економічного зростання). Так ще й отримали підвищення ціни, що аж ніяк не вигідно для країни в умовах фінансової кризи.
Та й так звана «пряма» схема зникла разом з введенням на ринок України іншого посередника — «Газпромзбуту», який прямо належить «Газпрому». Виходить, що «шило обміняли на мило» — навіщо було взагалі починати весь цей спектакль, якщо і першого і другого посередника нам нав’язала Росія?
Хіба що це можна пояснити особистими інтересами Юлії Володимирівни та її нового оточення, яке, можливо, паразитує на газових потоках. Для цього оточення не має значення, що буде з державою, з економікою і т.д. — для них головне отримати прибуток. Саме це оточення (Віктор Медведчук, Андрій Портнов та ін.. ) провокувало Юлію Тимошенко на альянс з Партією регіонів, який мав нелегітимним шляхом перекроїти українську Конституцію.
Воно ж почало готувати новий союз з російськими владними колами — мовляв, чим ми гірші «регіоналів», яких так радо сприймають у Росії? Тим більше, що Віктор Медведчук доводиться кумом Володимиру Путіну і дружині Дмитра Мєдвєдєва. Тому «медведчуківський» почерк все більше відчувається у діях БЮТ останнім часом — і «бєспрєдєл» з Конституцією України, що зруйнував би у разі прийняття змін українську державність, і «судові» та «прокурорські» війни, і готовність здавати національні інтереси Україна заради тимчасової вигоди. Все це стало характерним і для уряду Тимошенко.
Таке нестримне бажання Юлії Володимирівни перемогти на президентських виборах і методи, якими вона це робить, можуть підірвати українську державність. Це принесе російській еліті вигоди не менші, ніж у випадку перемоги Януковича — і Мєдвєдєв з Путіним вже не ховають своїх «троянських коней», а йдуть у відкриту атаку. В обох випадках – і Януковича, і Тимошенко – росіяни виграють. От тільки пересічним громадянам України від того легше аж ніяк не буде.
Фото: УНІАН |
