 Присвоєння Нобелівської премії миру американському президентові викликало здивування та іронію не тільки в Європі, а й у самих США. Більшість аналітиків провідних американських газет були приголомшені такою звісткою. Серед 205 цьогорічних кандидатів на Нобелівську премію миру, американський Президент Барак Обама не виділявся особливими заслугами в миротворчій діяльності та не стояв у першій п’ятірці серед очікуваних номінантів. В біографії Обами немає, наприклад, шістьох років голодного життя, які провела в полоні бойовиків ліворадикальної організації ФАРК одна з номінантів на премію - колумбійський політик Інгрід Бетанкур. Життя Обами, на відміну від міжнародних правозахисників (тим більше в Росії), проходить без щохвилинної загрози та страху бути знищеним, як для ще однієї номінантки, керівника грозненського відділу «Меморіал», відомої чеченської правозахисниці Лідії Юсупової. Але окрім самої невідповідності особи американського президента на цю премію, виглядає досить цинічним і той факт, що Обама стоїть на чолі країни, яка найбільше в світі виділяє коштів на власну армію та забезпечення бойових дії на Середньому Сході.
Премія за зусилля
Нобелівська премія миру присуджується з 1901 року і в даний час є однією з найвідоміших міжнародних нагород у сфері громадсько-політичної та гуманітарної діяльності. Але часом в виборі Нобелівського комітету прослідковувалась певна алогічність та політична заангажованість. Скандал довкола минулорічного лауреата миру Марті Ахтісаарі, якого звинувачують в підтримці бомбардування в Югославії, теж, як і цьогорічна перемога Обами, є свідченням необ’єктивності премії.
Згідно з правилами Нобелівського комітету, кандидатура претендента має бути подана на здобуття премії майже за рік до вручення. Згідно з цими правилами, кандидатура Обами мала б бути подана через два тижні після інавгурації. Виходячи з цього стає зрозуміло, що людина за два тижні своєї праці (навіть екстраординарної) на посаді президента не в змозі втілити в життя миротворчих та гуманістичних вчинків, які були б гідні Нобелівської премії миру. Логіка таких дій ілюструє заангажованість Нобелівського комітету і підтверджує те, що він в окремих випадках надає перевагу певним номінантам, виходячи з ідеї протекціонізму та політдоцільності.
На відміну від премій з фізики, хімії, біології та ін., тільки премію миру можуть присудити за зусилля та намагання, а не за конкретні вчинки. Та й саме формулювання Нобелівського комітету присвоєння Обамі премії миру «за екстраординарні (читай надзвичайні, надмірні) зусилля в укріпленні міжнародної дипломатії та співпраці між народами», виглядає досить дивним та нелогічним на тлі війни в Афганістані, Іраку та все ще діючої в’язниці Гуантанамо. Можливо, зусилля Барака Обами як людини та громадянина США в розвиток миру, демократії та прав людини були і значні. Але як американського президента вони в більшості були вибіркові та визначались виключно національними інтересами США, а не загальнолюдськими та міжнародними універсаліями. Водночас, в формулюванні комітету вказано лише про зусилля, а не реальні дії та вклад у розвиток миру Обами. Але для того, щоб було зрозуміло про цей «вклад», варто переглянути політику його адміністрації.
Війна з тероризмом чи примус до миру?
З приходом у Білий дім Обама замінив свою політику відносно непопулярної в Америці війни в Іраку на відновлення антитерористичних дій проти талібів у Афганістані, які отримали назву «Непохитна свобода» (Opeartion Enduring Freedom; OEF - військові операцій в Афганістані, які проводили США у відповідь на теракт 11 вересня). Саме Обама дав визначення війни в Афганістані як «війни необхідності» в боротьбі з тероризмом. Але більшість аналітиків розуміють, що мається на увазі під «війною з тероризмом» (War on Terror). Росія теж, прикриваючись загрозою тероризму, назвала другу війну в Чечні антитерористичною операцією.
В геополітиці під поняттям «війни з тероризмом» розуміють геополітичну концепцію, яку розробила адміністрація Дж. Буша після теракту 11 вересня 2001 року для боротьби зі світовим тероризмом. І яка, під прикриттям боротьби зі світовим злом в особі терористів, пояснювала американську експансію на міжнародній арені. Однак, після 2005 року адміністрація американського президента більш не вживала даний термін, замінивши його на термін «світова боротьба проти насильницького екстремізму» (global struggle against violent extremism). Хоча дана концепція і була створена за каденції Буша та його адміністрацією, Обама продовжує її втілення, змінивши лише пріоритети.
На думку одного з найбільших критиків політики США, політичного публіциста, теоретика та лінгвіста Ноама Хомського, поняття «війна з тероризмом» потрібно використовувати в лапках, тому що це поняття по своїй суті – абсурд: «Маловідомим є той факт, що ініціатори «війни з терором» - Сполучені Штати - єдина країна, засуджена Міжнародним Судом ООН за міжнародний тероризм (підготовку та проведення терористичних акцій проти мирного населення Нікарагуа, в результаті яких було вбито 50 тисяч людей, а сама країна була практично розвалена), хоча так і не визнала юрисдикцію Міжнародного Суду. Фактично, «війна з терором» - право США атакувати будь-яку країну, яку штати підозрюють в підтримці тероризму, без резолюції ООН, була оголошена тією ж адміністрацією, терористична діяльність якої була доведена ООН», - стверджує Хомський.
Згідно заповіту Нобеля, премію миру мають присуджувати особі, яка принесла найбільше блага людству і яка найбільше зробила в ім'я братерства народів для розпуску або скорочення діючих армій і проведення пропаганди на підтримку миру. Але якщо поглянути на політику адміністрації Обами, то ми побачимо кардинальну протилежність цим умовам. Весною 2009 року адміністрація Обами направила в Афганістан додатково 11 тисяч військових, а також в квітні американський Президент попросив Конгрес США виділити 83,4 мільярдів доларів на військові та дипломатичні операції на Середньому Сході. В той же час 28 жовтня Обама підписав новий військовий бюджет США на 2010 рік в розмірі 680 мільярдів доларів (для порівняння: Україна – в проекті бюджету на 2010 рік закладено 8,3 мільярдів гривень, Китай – бюджет армії на 2009 рік складав 70 мільярдів доларів), який вже затвердив Конгрес. Він буде на 30 мільярдів доларів більшим, ніж попередній. І це все відбувається на фоні рекордних за об’ємами аукціонів, які йдуть на покриття дефіциту бюджету США та емісії казначейських облігацій. Тобто, для Обами фінансування армії та війни пріоритетніше, ніж вихід країни з кризи та боротьба з безробіттям. Після огляду даної політики навряд чи складеться враження, що Обама виглядає як завзятий гуманіст чи миротворець і заслуговує на премію миру.
США, як і Росія, веде агресивну політику (мотивуючи свої дії демократичним месіанством, загальнолюдською справедливістю та більш віртуозно її завуальовуючи) за сфери впливу у світі і не має намірів найближчим часом поступатись своїми позиціями. Загалом політика США завжди відрізнялась прагматизмом та була спрямована на світове лідерство, яке фактично настало після розпаду СРСР. Для утримання статусу наддержави та набутого лідерства Обама як президент цієї країни по суті не може змінити політику агресії та прихованої експансії на політику миру і міжнародного гуманізму (хоча офіційна політика США подається саме в обгортці гуманності та демократії). Відповідно, президент будь-якої наддержави (тим більше США) логічно не може бути гуманістом. Адже сам шлях здобуття країною статусу наддержави апріорі під собою розуміє про методи, з допомогою яких вона його здобула (навіть якщо виключити мілітаристичні засоби досягнення). Здобутки його попередників у сфері лідерства Америки на планеті стоять набагато вище за будь-які премії і нагороди. Але це не стало на заваді Нобелівському комітетові розгледіти саме в Обамі найбільшого гуманіста та миротворця.
На диво, Президент США відмовився тільки від грошової частини премії, а звання Нобелівського лауреата миру він прийняв. Хоча важко не помітити нелогічність її вручення на фоні ведення Америкою бойових дій. Мабуть, він все таки щиро вірить у те, що американці несуть мир та свободу народам Середнього Сходу…Тож варто чекати на шквал оплесків, безліч цинічних привітань і подяк, тріумф фарсу, цинізму та капітуляцію об’єктивності під час вручення Нобелівської премії миру керівникові наддержави.
Олександр Саліженко |
