Сьогодні, 7 квітня, православні та греко-католики відзначають свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цього дня архангел Гавриїл повідомив Діві Марії “благу вістку” – що вона народить Сина Божого.

У народі Благовіщення одержало ще одну назву – “третьої зустрічі весни” (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна остаточно поборола зиму. Бог благословляє землю і відкриває її для сівби.

Радісну новину про народження Сина Божого знала лише Марія. Єлизавета, її родичка, наповнена Святим Духом, назвала Марію благословенною між жінками та дивувалася, звідки їй така шана, що “прийшла до мене мати Господа мого?”.

Марія бажала сповістити радісну вістку Йосифові, та раптом зупинилася: чи повірить він у те, що і їй не вкладається в голові? Без мужа народити сина? Одна надія була лише на Бога. В руки Творця вона віддала долю свою і Йосифа, а разом з тим і долю всіх людей.

“І в нашому житті бувають терпіння, але ми в них часто губимося, забуваючи про Бога, - говорить у проповіді владика Ігор Возняк. - Хай приклад Марії вчить нас у всіх потребах і терпіння прибігати до Бога і віддавати в Божі руки все, що зустрінеться нам на життєвому шляху: наші справи, нашу долю і долю рідних і близьких. А Бог, як добрий батько, поведе найкращою дорогою і заведе до вічного щастя в небі”.

За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше “турбувати” землю вважалося великим гріхом. До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення відкривається земля і з неї виповзають змії, вужі та інші плазуни.

На Благовіщення здавна існував звичай випускати на волю пташок: “щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачу тому, хто їх випустив”. Господарі виганяли на подвір’я навіть псів і котів – “щоб чули весну і самі про себе дбали”.

З птахами пов’язано й чимало інших обрядів. Якщо на Благовіщення хлопці помітили бузька, то показували йому священні хлібці, спеціально випечені, й кричали: “Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!”.

Дівчата, зустрівши ластівку, брали жменю землі, несли її на город і там розсипали, щоб рясно вродив кріп.

За повір’ям, на Благовіщення птахи не лише не в’ють гнізд, а й не несуться. Цього дня господині навіть не брали яєць з кубел. Винятком були хіба що лелеки.

Чи не найбільшим гріхом у народі цього дня вважалося позичати вогонь – користуватися слід було лише домашнім. На Закарпатті в цей день дівчата до сходу сонця розчісували волосся, обходили оселі й тричі замітали хату. Сміття відносили до річки, брали в ній воду і скроплювали грядки, на яких мали висаджувати розсаду.

Відоме ще й таке дійство: щоб відьми не крали молока, жінки напередодні Благовіщення наповнювали відра й дійниці водою, а хлів обсівали маком-самосієм. Удосвіта спалювали старі постоли чи капелюхи і цим попелом підгодовували тих корів, які важко звикали до гуртових пасовиськ.

У церквах на Благовіщення святять проскури. Пасічники їх кришать і висипають у мед, “щоб бджоли роїлися”, а сівачі частину змішують із землею та сіють по чотирьох кутах поля – “щоб дощова хмара ниви не минала”, а іншу заривають у землю – “щоб град посіву не побив”.

Вважалося, що коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, знайдений на це свято, віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку його покласти, – будеш вродливим.

Існує повір’я: яка погода на Благовіщення, така і на Великдень. Кажуть, на Благовіщення зими не лай і саней не ховай. Гарна погода – гарний врожай.