 Про історію з парком Горького у місті Харкові нині чули в Україні мало не всі, та навіть до далеких країв долітають чутки. То в Європі висловлюють занепокоєння, то у Нью-Йорку пікетують наше посольство… Одне слово, повсякчасні неприємності. А оскільки влада міста начебто має, перш ніж щось вирубувати, провести громадські слухання, то їх кінець з кінцем терміново призначили. Головне питання – чи громада за будування дороги в багатостраждальному парку, чи проти – прикрили темою більш приємною – охорона зелених насаджень.
Проте слухання обернулися на суцільний фарс.
Ті з членів територіальной громади Харкова, хто прийшов раннього суботнього ранку до районної ради Київського району міста, були дуже здивовані, коли побачили, що зала, де мали проходити так звані громадські слухання, уже повна. Ті, хто примудрився підійти до столу реєстрації за своїм мандатом першими, дуже дивувалися з того приводу, що поперед них якимось чином пройшло біля трьохсот людей, які, говорячи радянською мовою «у черзі не стояли». Хіба не дивно – рівно о дев‘ятій перші щасливчики отримують бажані жовті папірці, ледве проштовхуються через натовп – а сісти їм ніде, бо зала сповнена примар. Реєстраторів всього десять, у кожного – по дві руки, тож навидавати триста мандатів за тридцять секунд вони не могли ажніяк. Хібащо в залі знаходились чарівники.
Ці люди якось проминули столи реєстрації, дістали мандати, напевне, з повітря, потім зайняли свої місця и стали чемно очікувати на можливість висловити свою вільну думку з приводу захисту зелених насаджень рідного міста.
Приміщення для громадських слухань було якраз розраховано на стільки місць, щоб чарівники зайняли їх майже усі. Проте мешканців Харкова зібралося, якщо вірити документам, 2341 особа. Віднімемо ті триста, що сиділи в залі – і отримаємо результат. Від 2000 до 2100 стояли ззовні. Всередину їх не пустили, але завірили, що проголосувати можна буде і так, а те, що відбувається у залі, можна буде, мовляв, послухати і через динаміки – он влада їх дбайливо викотила на майдан, аби усі були задоволені. Та обставина, що таким чином учасники з мандатами були на 80 відсотків позбавлені права будь-якої миті внести владі свої пропозиції – хоча б тому, що вхід до ради одразу перегородили правоохоронці – якось нікого не зацікавила. Але ж мета слухань у тому, щоб громада була почута міською адміністрацією.. Проте це нікому теж не було цікаво. А люди стояли, не розходились, незважаючи на те, що сонце пекло, мов навіжене. Правда, тут-таки торгували питною водою і навіть біотуалети за рогом прилаштували, але повірте, що стояти на палючому сонці біля п’яти годин підряд – несолодко, навіть із водою та туалетами.
Трансляція була дивовижна, і розчути усе міг либонь казковий герой із найгострішим слухом на Землі. По-перше, динаміки спотворюють звук, по-друге, перед радою було шумно. Говорили на слуханнях багато, часом навіть по справі. Наприклад, говорили доповідачі про те, що нібито побудова дороги через парк покращить екологію міста. Доречі, пролунала і така думка, що коли вирубають дерева, то вулиці краще продуває вітром. Мабуть, у пустелі дихати найлегше, бо там дерев узагалі нема, а вітер віє, як того схоче сам. Найголовніше обурення викликало те, що розмови тяглися й тяглися, а люди стояли і стояли.
Проте коли вони таки достояли до голосування – отут розпочався справжній цирк. На громадських слуханнях голосування проходить відкрито. Тобто люди піднімають свої мандати, а рахівники – рахують їх. Як видно з відеоматеріалів, перерахунок голосів у залі відбувався блискавично. Рахівники – або чудотворці із винятковими математичними здібностями, або люди, яким просто не дали зробити свою роботу. Назовні люди голосували теж, проте рахівників не пустили до ради, щоб вони передали результати підрахунків голові засідання та комісії. От просто так не пустили. Фактично це означає, що люди відстояли на сонці довгі п’ять годин абсолютно даремно. Їм – нагадаю, їх було більше тисячі – просто не дали можливості скористатися мандатом, за яким теж треба було вистояти чергу. Коли більшість не може голосувати – голосування зазвичай не має законної сили. Та тільки не в цьому випадку. З динаміків головуючий швиденько повідомив усім, що вони всі щойно проголосували за будівництво дороги у парку, звісно, із «можливістю обговорення и внесення пропозицій». Ну, якщо вони якось оминуть кордон правоохоронців та особистої охорони головуючого, щоб ті пропозиції зробити.
Прекрасно виглядав опісля протокол з висновками рахувальної комісії. Там просто написано, що «за» – більшість, а «проти» – меншість». Скільки у тій більшості та меншості народу – замовчано. Комісія цих громадських слухань ввела новий спосіб підрахунку «візуальне визначення», і вже зараз невесело шуткують, що далі голоси рахуватимуть аудіально та кінестетично.
Отже підсумок. Людей у нас можна тримати годинами на сонці, людям можна видати папірці з печатками, а потім ті папірці ігнорувати голоси можна рахувати «візуально», чи й не рахувати взагалі, можна оце багатогодинне знущання звати «вільним демократичним волевиявленням» та спілкуванням влади з громадою. Спілкування через замкнені двері – дія, позбавлена всякої логіки для того, хто замкнув, і продиктована логікою відчаю для того, від кого замкнулися. Втім багато хто уже пережив відчай и готовий боротися. Про це свідчить і кількість людей, що прийшли на слухання раннім суботнім ранком, і те, що на слуханнях присутня була своєрідна група підтримки з десяти міст України. Так звані громадські слухання точно будуть не останнім акордом у боротьбі за зелені легені Харкова і за право вільно дихати у своєму місті – не лише киснем, а й свободою.
Юлія Баткіліна,
ІА «Поряд з вами» |
