Україна втомилась від виборів. Центральні змінюють місцеві, президентські - парламентські, чергові - позачергові і так без кінця.

Виборець систематично здійснює своє конституційне право, віддаючи свій голос з надією, що, нарешті, ситуація в державі, в його області, місті почне змінюватись на краще, що вдасться обрати достойну владу, яка відстоюватиме інтереси людей.

Але з року в рік проблеми не зникають, а ще з більшою силою навалюються на плечі чесних громадян. І тоді вони з прикрістю констатують: «Знову не того обрали, знову помилились…», тоді надходить розуміння, що нові партійні бренди та їх лідери є лише косметичною зміною на фасаді неефективної системи державного управління.

Ця система ще на початку незалежності була цинічно нав’язана українському суспільству партійно-комсомольською клікою. Її головною метою була дискредитація ідеї української державності, а формою – «модель тотальної безвідповідальності».

Наші національні лідери того часу боролись за гасла, але проґавили суть творення незалежної держави. Вони не відстояли ідею побудови справедливої національної держави, яка вже була розроблена, наприклад, провідником Організації Українських Націоналістів Ярославом Стецьком та його соратниками в середині ХХ ст. і передбачала докорінні зміни у функціонуванні державного механізму.

Аналогічно склалось і з системою виборів – ключем до опанування влади. В період загального постсовєтського зубожіння, під час мажоритарних виборів перемагали, як правило, «грошові мішки». Згодом, коли остаточне злиття накраденого капіталу та кримінального елементу трансформувалось у партійні форми, українцям «запропонували» пропорційну систему виборів, фактично позбавивши їх конституційного права бути обраним до органів місцевого самоврядування (адже Верховну Раду було «монополізовано» набагато швидше). Пропорційна система виборів всю повноту влади на місцях передала у руки місцевих партійних «вождиків», які, розуміючи, що довго так не триватиме, всю свою енергію та винахідливість спрямували на примноження власного капіталу. Питання виділення земельних ділянок під забудову, оренди майна, надання дозволів суб’єктам підприємницької діяльності стали головним джерелом доходів цих псевдо-обранців. Доходило до абсурду, коли у сесійній залі пересічної місцевої ради вистачало присутності голів кількох найчисельніших фракцій – і всі «домовлені» питання приймались автоматично. А якщо хтось з депутатів-«списочників» протестував проти такого свавілля, то до нього керівництвом партії застосовувався механізм «імперативного мандата». Таким чином, маємо констатувати, що вітчизняний варіант пропорційної виборчої системи до місцевих рад, тим більше - за закритими списками, виявився не практичним і не демократичним по суті.

І от новий поворот у виборчій епопеї. Верховна Рада України скасувала проведення місцевих виборів, які були призначені на 30 травня цього року. Таке рішення викликало хвилю протестів серед громадських організацій. Зокрема, Комітет виборців України назвав такий крок парламентаріїв цинічним і антиконституційним. Виходячи виключно з власних політичних інтересів, депутати Верховної Ради забули, що своїм рішенням вони, фактично, вкрали у виборців право голосу.

В ситуації, що склалась, своє вагоме слово у відповідь повинен сказати саме виборець. В першу чергу, ми маємо змусити народних обранців якнайшвидше ухвалити держбюджет та призначити нову дату місцевих виборів. А головне – домогтися перегляду виборчої системи в напрямку її демократизації.

Сьогодні хочеться закликати український парламент повернути персональну відповідальність депутата перед своїми виборцями. Як показала практика, спільна партійна відповідальність в наших українських реаліях – це, швидше, спільна безвідповідальність.

Другим важливим чинником має стати розробка механізму щодо прямого відкликання виборцями депутата місцевої ради та міського, селищного чи сільського голови. Такий дієвий демократичний інструмент має бути в руках народу, а не партійних «вождиків», які використовують його виключно заради політичного шантажу.

А ключовим моментом реформи виборчої системи має стати повернення конституційного права кожному українцю обиратись та бути обраним. Пропорційна система цього права, фактично, позбавила переважаючу кількість громадян держави, які, в силу різних причин, не вступили до лав політичних партій.

Закриті партійні списки – це шлях до процвітання корупції, кумівства і узурпації влади. Партійний квиток, якого б кольору він не був, не повинен слугувати перепусткою до органів місцевого самоврядування. Ми повинні обирати достойних людей, а не політичних пристосуванців!

Тому на нас в найближчому часі чекає непростий період боротьби за відновлення демократичних цінностей під час виборів до місцевих рад. Маємо усвідомлювати, що вирішення великої кількості наших соціальних і духовних проблем перебуває у прямій залежності від того, який механізм формування влади ми обираємо. Якщо не прозорий і корумпований – тоді потрібно залишити все так як є. Якщо ж ми прагнемо до реального захисту національних інтересів і власних переконань – то об’єднуймось у спільний український фронт боротьби за справедливість!

Михайло Ратушняк