У вогні загинула остання учасниця Другої Світової війни із села Вовчкова, що на Київщині. Жінка прожила майже дев'яносто років, аж тут - померла у страшних муках, які влаштував їй власний син. І, знову ж таки, не обійшлося без алкоголю.

Аврелія Василівна не може стримати сліз. Ще вчора у цій оселі вона навідувала свою односелицю, а тепер тут попелище.

Аврелія Логан, соціальна працівниця:

- Приходила я і три раза, і, бувало, чотири. І памперси міняла, і кормила з ложечки. Вона месяц уже лежача була.

Підопічній соціальної працівниці було вісімдесят вісім. Колишня ув’язнена нацистських концтаборів доживала віку разом із сином-алкоголіком. Раніше чолов'яга мешкав у столиці, та кілька місяців тому дружина вигнала його з дому.

Аврелія Логан, соціальна працівниця:

- Я ввечері у 8 годин прийшла - він спав. Дві бутилки водки коло його. Він завжди курив і попільниця на дивані, а диван був застелений ковром. Я кажу, Вася, нельзя так курить, треба вставать, бо хату запалиш. "Да нічо, я не буду".

Якби знала, що трапиться лихо, ніколи б не залишила стареньку, бідкається жінка. Не встигли за нею зачинитися двері, як будинок запалав.

Отець Володимир, священнослужитель:

- Чуємо - вистріли. Думали, може стріляють, як на Новий рік, і вогні. Ми зразу схопились, я вибіг, дивлюся - хата горить повністю, і шифер стріляє.

Стовп чорного диму зовні, та пекельне полум’я всередині хатини - таку картину бачать перелякані сусіди. Хтось біжить кликати рятувальників, а кілька відчайдухів кидаються рятувати погорільців.

Григорій Романенко, мешканець с. Вовчкова:

- Я підбіг, ударив кулаком у вікно, витяг раму. Бабушку витяг за ноги ось сюди. Вона була мертва, обличчя ще не погоріло, тільки ноги.

Валерій Ненюк, старший інспектор ГУ МНС України у Київській області:

- По прибуттю на місце будинок вже був повністю охоплений вогнем. Був дерев’яний, і вогонь повністю хазяйнував по будівлі.

П’ятдесятирічного чоловіка знайшли тільки під ранок, коли вогнеборці вже загасили те, що залишилося від його оселі. П’яна легковажність коштувала загиблому страшних мук.

Отець Володимир, священнослужитель:

- Коли вже опав верх, і все інше - побачили: біля виходу лежить тіло. Він так рачки, напевне, ішов, обгорівший повністю. Ні рук, ні ног не було.

За упокій душ своїх сусідів отець Володимир уже відправив службу в місцевому храмі. А односельці загиблої бабусі всім селом справили нехитрі поминки.

Тетяна Постолюк, Вовчківський сільський голова:

- Життя її було нелегке, тяжке. Але, скільки б її не випробувала доля, вона залишалася завжди людяною, завжди у неї можна було спитати пораду. Вона у нас була учасником бойових дій - єдина жінка, яка носила таке звання.